Мовне питання як інструмент зовнішньополітичного торгу

Законопроект Ківалова-Колесніченко «Про засади державної мовної політики» та його роль у зовнішньополітичній грі української влади

Ціна на блакитне паливо для України досягла в ІІ кварталі цього року рекордних 450 доларів за тис. кубометрів. При цьому українська сторона не втомлюється наголошувати на несправедливості чинних контрактів з Газпромом та вустами вищих державних посадовців висловлює сподівання на якнайшвидший перегляд контрактів і встановлення економічно обґрунтованих для України цін на стратегічно важливий енергоресурс.

Щоправда регулярне озвучення  подібно до мантри власних сподівань не сприяє перетворенню бажаного на дійсне. Москва вже  неодноразово демонструвала свою неготовність переглядати контракти без суттєвих зустрічних поступок з боку Києва в питаннях, що становлять інтерес для російської сторони.

Тривалий період після підписання славнозвісних Харківських угод 2010 року представники російського владного тандему, очікуючи подальших переконливих кроків української влади на шляху до «братського єднання», активно лобіювали вступ України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Проте, українська сторона висловлювала свою однозначну неготовність ставати частиною проросійського наднаціонального об’єднання, шукаючи при цьому альтернативні варіації співробітництва з Митним союзом у форматі «3+1». Щоправда, подібні напівінтегративні пропозиції Києва, що залишали б для останнього простір зовнішньополітичного маневру,  не знаходили підтримки в російській столиці. Так,  мало результативні двосторонні перемовини зайшли в глухий кут, оскільки сторони не могли дійти компромісу – кожна сторона вимагала преференцій для себе, незважаючи на зустрічні побажання іншої сторони.

Офіційне обрання В.Путіна на президентську посаду в цьому році не дає вагомих підстав очікувати суттєвих зрушень у газовому питанні для України, за збереження існуючого статус-кво у двосторонньому діалозі між Києвом та Москвою.

Назріла необхідність йти на реальні поступки і ця необхідність стосується, в першу чергу, України, яка сьогодні однозначно має значно слабшу позицію у порівнянні із російською (Росія успішно запустила газопровід Північний потік і планує побудову Південного потоку).

Цілком можливо, що представники українського владного істеблішменту в якості поступки вирішили використати гуманітарне питання, свідченням чого може слугувати ініційований нещодавно мовний законопроект Ківалова-Колесніченко.

Очевидно, що українська влада сьогодні не може піти на реальні поступки Росії у економічній площині двосторонніх відносин (вступ до Митного союзу, приватизація російським бізнесом українських підприємств тощо), а відтак мусить поступитись у «нематеріальній» площині, в якій власне і лежить питання статусу та функціонування регіональних мов (в першу чергу, російської мови), ініційоване в гучному законопроекті.

Популярною є теза про те, що законопроект Ківалова-Колесніченко був ініційований задля мобілізації східного російськомовного електорату України та, водночас, дискредитації об’єднаних опозиційних сил, які, цілком прогнозовано для влади, виступили рішуче проти ініційованого законопроекту «Про основи державної мовної політики».Тим самим, влада сподівалась затаврувати опозицію як націоналістично налаштовану по відношенню до російськомовного населення східних регіонів країни.

Попри логічність подібних аргументів, не можна не визнати, що використання владою такої стратегічної політтехнології як мовне питання аж за 5 місяців до парламентських виборів виглядає дещо недоречним. Адже потенціал агресії східного електорату Партії Регіонів (якщо такий матиме місце взагалі), як наслідок «утисків прав російськомовного населення», ризикує вичерпати себе вже найближчим часом і суттєво не покращить позиції провладної політичної сили в східних регіонах.

Таким чином, розігрування сьогодні  мовної карти в Україні можна пояснити саме прагненням владних еліт відправити належний зовнішньополітичний меседж новому очільникові Кремля, засвідчити останньому готовність Києва йти на поступки, якщо не в економічних питаннях, то, принаймні,  у гуманітарному блоці двосторонніх відносин.

Проте, відкритим залишається питання про результативність задумів Банкової. Чи вдасться представникам української владної верхівки розчулити прагматичного  Путіна мовними реверансами? Чи матиме це якийсь суттєвий вплив на газовий діалог з Москвою?

Якщо вірити українському Прем’єрові М.Азарову, який на днях заявив про «готовність Росії розв’язати всі гострі питання російсько-українських відносин», то карколомні перемоги  на східному фронті вже не за горами.