"Донбас - арена" чи "Олімпійський"?

Київ-серце вічної України,нашої неповторної Батьківщини!

   Мільйони наших громадян вболівали за національну збірну України з футболу. Чекали, вірили, сподівалися… Можливо, надіялися й на чудо. Не сталося. На жаль, не сталося!

   Прикра поразка на «Донбас – арені» (м.Донецьк) з несправедливим рахунком 0:1 від збірної Англії перекреслила наші мрії хоча б на вихід у чвертьфінал української команди.

   Поразка, дійсно, прикра, бо наші хлопці мали шанс. Вони старалися, вони показали гідну гру і самовіддачу. Вони по – спортивному билися за честь своєї Батьківщини. Їхнє старання перекреслило недолуге суддівство угорської бригади арбітрів. Тут ідеться і про гру рукою англійського футболіста у своєму штрафному майданчику, і про забитий гол, яких чомусь не помітили судді. Хоча не помітити такі речі може тільки сліпий. Не люблять нас угорці. Тільки за що, не можу збагнути. Чим ми і їм завинили? Адже такі випадки «об’єктивного» футбольного суддівства з боку них проти нас вже мали місце в минулому. Заради справедливості треба сказати, що А.Мілевський в одній з атак був у офсайді, який судді не зафіксували, але він і не забив. Такі помилки арбітрів, свідомі чи несвідомі, мають жорстко каратися. Сподіваюся, що УЄФА не залишить поза увагою дане «суддівство» і дискваліфікує винуватців. Назрів час і для широкого впровадження технічних новацій на футбольних полях. Якби вони були, то стовідсотковий гол, забитий українцями англійцям, був би зарахований. Можна ще відмітити, що й наш воротар А.П’ятов у не надто складній ситуації пропустив гол, але він стільки разів рятував свою команду від неминучого голу, що по праву може стати голкіпером №1 національної збірної.

   Аналізувати гру української збірної з футболу і робити зважені висновки мають, в першу чергу, фахівці та люди, які відповідальні за стан справ у нашому футболі. Як звичайний вболівальник вважаю, що оцінки повинні бути тверезі, без розтирання по стінці чи непомірного вихваляння, бо восени вже стартує відбірковий турнір на футбольний чемпіонат світу 2014р. А те, що в нашої команди є певні проблеми, в т.ч. і в лініях захисту та атаки, здається очевидним. Та й А.Шевченко, який у свої майже 36 років феноменально зіграв у матчі проти шведів, завершує активну футбольну кар’єру, а гідної заміни йому поки немає. Аналізувати, виправляти помилки і робити необхідні кадрові перестановки треба своєчасно, щоб пройти відбір і хоча б потрапити у фінальну частину світової футбольної першості. Восьме місце нашої команди на Мундіалі – 2006 має до цього спонукати, а натхненна гра з англійцями підтвердила наявність достатніх резервів для демонстрування гри високого рівня.

   Сумно, що такої самовіддачі, як у матчі з англійцями, українські футболісти не продемонстрували зі збірною Франції. Адже у подібних турнірах, кубкового типу, кожен матч треба грати, як останній, з повною викладкою сил на полі. Тільки тоді можна розраховувати на успіх. Та й належної підтримки наших футболістів з боку теж наших вболівальників на донецькому стадіоні не було. Так, з французами хлопці зіграли слабкувато, особливо в другому таймі, але і освистувати одразу їх за це не можна. Вони ж усвідомлюють, що боронять спортивну честь України, і мають відчувати підтримку своїх вболівальників. Цього, на жаль, не було.

   Наче якийсь фатум висить над «Донбас – ареною», коли там грає наша футбольна дружина. Не допомагає навіть присутність на матчах української збірної видатних «футболістів» сучасності В.Януковича та М.Азарова. Чи не з їхньої примхи, задля здобуття ймовірно більшої прихильності виборців до своєї партії саме на сході і півдні під час осінніх парламентських виборів ц.р., два найбільш відповідальні матчі групового турніру наша команда грала в Донецьку, а не в Києві на «Олімпійському»? І хоча у матчі наших з англійцями ситуація на трибунах «Донбас – арени» разюче покращилася в плані підтримки українських футболістів порівняно з грою проти Франції, в т.ч. і за рахунок великої кількості вболівальників з інших областей нашої країни, це не змогло переламати негативної карми цього стадіону для нашої збірної. Може тут накладається відбиток і бурхливих 90х та тодішнього первинного накопичення капіталу нинішнім власником «Донбас – арени»…

   Такий шанс для українського футболу, оскільки ми були господарями і грали вдома, може більше не повторитися. Саме статус господарів давав нашій команді можливість пройти хоча б до чвертьфіналу. На жаль, з різних мотивів, цей шанс не був використаний, в т.ч. і через політичну короткозорість нинішнього режиму. І дуже боляче, що так сталося.

   На мій погляд, національна збірна України з футболу всі свої офіційні матчі, а тим більше такі відповідальні, якими були поєдинки зі збірними Франції та Англії, має грати у Києві на «Олімпійському». Бо тут, у столиці, б’ється пульс нашого народу, сюди ведуть всі українські дороги, тут вершиться доля України. Тому всім нам, представникам Галичини і Донбасу, Буковини, Закарпаття і Волині, Поділля, Полісся, Криму і Слобожанщини, Сходу і Заходу, Півночі, Центру і Півдня, треба єднатися навколо Києва – нашого славного стольного граду. Таке єднання забезпечить Україні поступ вперед, справді українську владу, гідне життя, процвітання та перемоги, в т.ч. і спортивні.

   Адже Київ – серце вічної України, нашої неповторної Батьківщини!