Реорганізація медичних установ: українське «задзеркалля»

Іноді складається враження, що ми живемо не в Україні ХХІ сторіччя, а в якомусь казковому Задзеркаллі, де «все задом наперед і зовсім навпаки».

А все тому, що життя постійно підкидає приклади, щоб зміцнити це відчуття. От, скажімо, наша влада: завжди так завзято береться удосконалювати існуючи негаразди, проте результат дуже часто виявляється далеким від очікуваного. І, тим більше, від обіцяного.

Чергова ілюстрація до оповідання про українське «задзеркалля» - історія з сільською медициною. Власне, в даному контексті визначення «сільська» мною використане не у вузькому розумінні, а в сенсі «не столичної». Тобто, йдеться про медичне обслуговування мешканців обласних та районних центрів, а також невеликих міст, сіл та селищ міського типу. Напевно, для тих, хто хоча б раз виїжджав за межі великих міст, або має родичів «на периферії», не секрет, що ситуація з медичним обслуговуванням цієї самої «периферії» в Україні наразі катастрофічна. В багатьох невеличких селах навіть медпункти відсутні, або, якщо існують, то один на кілька сіл, а професійний арсенал тутешніх фельдшерів чи медсестер до смішного обмежений «джентльменським» набором на зразок йоду, анальгіну, бинтів, термометру та апарату для виміру тиску (це ще якщо дуже пощастить). Діставатися до районних лікарень хворі мають за свій кошт. Та й важко хворих доводиться транспортувати не у спеціально обладнаних автомобілях швидкої допомоги, а родичам на власному авто, або якщо свого транспортного засобу немає, то бігати по сусідах, щоб допомогли. Тобто, точнісінько як у Ільфа і Петрова: «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих».

Мешканці районних та обласних центрів, безумовно, знаходяться у більш привілейованому становищі. Більшість все ж таки мають лікарні і здатні надати пацієнтам як першу допомогу, так і стаціонарне лікування. Є й певний вибір фахівців, тож щоб отримати первинну консультацію або допомогу, наприклад, хірурга, або гінеколога, не потрібно їхати світ за очі. Останнім часом проблема сільської медицини знову встала досить гостро, з'являється багато резонансних матеріалів, і, здавалося б, бідкання чиновників та обіцянки виправити ситуацію нарешті отримають підтвердження у вигляді реальних справ. Оскільки далі тягнути з вирішенням цього питання вже просто нікуди. Проте чергові чудернацькі вчинки влади показали: для українського «задзеркалля» за всіма законами жанру «покращення» має прямо протилежне значення.

А ось вам і приклад з історії оптимізації медицини, до речі, один з багатьох. Так, останні інновації в українській медичній сфері нещодавно торкнулися сквирської районної лікарні (в рамках реорганізації медустанов району). Досить пристойно, до речі (як на загальному фоні), устаткованої лікарні. Як виявилося, ця медустанова витрачає надто багато коштів на лікування хворих у стаціонарі, при тому, що кількість наявних місць для стаціонарного обслуговування перевищує середній показник, скажімо так, «попиту» на них. В той час, як відділення першої допомоги потрібні кошти недоотримує. До того ж, багато відділень лікарні не виконують «плану» з обслуговування потрібної кількості пацієнтів, а лікарі нудяться без роботи. Тому вже найближчим часом в цій медичній установі «грядут перемены». Зі слів її головного лікаря, Ковальчука Володимира Михайловича, з яким  я мав розмову в процесі ініційованої мною депутатської перевірки, лікарню буде переведено на обласне фінансування та у новий формат – центру первинної медико-санітарної допомоги.

Про що йдеться? По-перше, про скасування стаціонарного обслуговування хворих. В центрі можна буде отримати первинну консультацію медичних спеціалістів – наприклад, хірурга. Проте в залежності від діагнозу, подальше лікування доведеться, швидше за все, проходити в лікарнях інших населених пунктів. Тієї ж Білої Церкви. Це нововведення, в першу чергу, торкнеться хірургічного та пологового відділень лікарні. Оскільки кількість операцій та пологів на сьогодні «не дотягує» до встановленої державою норми. В цьому контексті згадуються події річної давнини, які дуже тісно перекликаються з тим, що відбувається зараз у Сквирі. А саме закриття хірургічного та пологового відділень місцевої лікарні міста Узина, що у Білоцерківському районі Київської області, так само з переводом їх у Білу Церкву. Тоді мешканці міста протестували проти закриття відділень, адже для них це означало суттєве зниження якості медичного обслуговування, скорочення можливостей і збільшення витрат. А для більшості нашого населення це питання вельми суттєве. І їх обурення легко зрозуміти. Так само, як легко зрозуміти і мотиви чиновників. Наприклад, вже сьогодні для  того, щоб пройти якісне діагностичне обстеження, мешканці Сквири змушені їхати до Білої Церкви або й до Києва. Там вони за ту чи іншу послугу сплачують від, скажімо, 100 гривень за рентген до 800 гривень за МРТ. При тому, що якби подібне діагностичне відділення існувало у Сквирі, її мешканці за законом мали б отримувати всі ці медичні послуги безкоштовно. Логіка очевидна.

Мої розмови стосовно цих подій з місцевими медичними працівниками показали, що вони щиро сподіваються, що зміни, які відбуваються, все ж таки на краще. Справді, якщо звернутися до плану реорганізації медичних установ Сквирського району, в ньому можна відшукати досить конструктивні рішення. До них, зокрема, варто віднести створення пунктів тимчасового базування бригад швидкої медичної допомоги в селах Половецьке і Шамраєвка, протягом поточного року, постійний моніторинг стану надання первинної та вторинної медичної допомоги, проведення роз’яснювальної роботи серед медпрацівників та населення району та припинення  реформування (!) галузі охорони здоров’я протягом року. Проте, насправді, план працює здебільшого на папері. А реформа проводиться, і досить активно.

Здавалося б, а може не потрібно так перейматись? Адже відомо, що всі зміни, як то кажуть, завжди на краще. Але чи й в цьому разі? Як на мене, те, що мешканцям не тільки Сквири, але й віддалених сіл доведеться в результаті цієї реорганізації долати задля отримання лікування десятки кілометрів, при цьому витрачаючи значні (тим паче для їх скромних бюджетів) кошти – це вже очевидний мінус. І те, що людям доводиться платити за медичні послуги, які вони могли б отримати за законом безкоштовно – це, погодьтесь, теж аж ніяк не плюс. Я також упевнений у тому, що реструктуризація – це лише ширма, за допомогою якої існуюча влада проводитиме скорочення штату лікарень, закриватиме «нерентабельні» медичні установи і змушуватиме їх пацієнтів вивертати кишені та віддавати останні гроші за те, що вони могли б отримувати безкоштовно або значно дешевше.

Ще раз хотів би наголосити: на мій погляд подібні медичні реформи тільки погіршують і без того низький рівень медичного обслуговування населення в регіонах. Більше того, їх результатом стане збільшення захворюваності та смертності. Не хочеться висловлюватись занадто різко, але картина очевидна: багато говорячи про геноцид українського народу в минулому, ми не помічаємо, чи не бажаємо помічати, що те саме відбувається зараз. І винуватців не потрібно шукати в інших землях – вони всі під боком. Тому що чим, як не бажанням скоротити кількість населення, і в першу чергу його соціально незахищеної частини – пенсіонерів, безробітних, малозабезпечених, тих, що потребують підтримки від держави – можна пояснити подібні реформи? Звичайно, з огляду на низькі прибутки більшості нашого населення, медицина завжди буде збитковою. Тому легше скоротити такі збиткові установи до мінімуму (нехай бідні виживають, як прийдеться), а багатим запропонувати якісне і дороге медобслуговування - адже вони цього варті.

Під час моєї розмови з головним лікарем сквирської районної лікарні було висловлено думку, що з часом на її базі створять міжрайонний госпіталь, що безумовно, означає нові робочі місця для медичних працівників у Сквирі. Але в разі створення госпіталю будуть (за нерентабельністю) закриті медичні установи прилеглих районів. А це, навпаки, означає скорочення робочих місць, і, вочевидь, в значно більшій кількості, ніж планується відкритих вакансій у майбутньому госпіталі, так само як і те, що права мешканців цих районів будуть ущемлятися. Тож маємо яскравий приклад реформи від існуючої влади: все для народу, а йому, врешті, не так вже багато й потрібно.  І те, що в результаті цієї реформи багато лікарів як раз до свого професійного свята – 17 червня – втратять роботу – лише один з проявів нашої «за дзеркальної» дійсності.

Провінція "Post"