Як привласнити назву, історію і культурну спадщину іншого народу

• В XIIІ сторіччі Орда поглинула Русь. Східна частина Русі вибрала шлях рабської покори і ввійшла до держави Золота Орда. На чолі держави стояв хан, який видавав ярлики на збирання ясаку. Про якусь місцеву владу в підкорених ордою землях справа не йшла, тому що за Кодексом Чингізхану це прямо заборонено. Вся влада належала хану (царю) з Чингизідів, якому був виділений відповідний улус.
• Повноваження того, хто отримав ярлик, обмежувалися збором ясаку та ясиру (податків та рабів або призову у військо) та придушенням будь якого спротиву у межах території, на яку був виданий ярлик. Важливо зазначити, що на різні місцевості видавалися різни ярлики і з точки зору хана, всі підлеглі на підвладних територіях були лише рівноправними чиновниками без якогось старшинства або владних повноважень.
• Тому до часу звільнення Москви від Золотої Орди в  кінці XV сторіччя намагання привласнити собі титул наприклад «князь», або «великий князь» або якісь повноваження, які б виходили за межі, вказані вище, протирічать історичним фактам.  Тобто називати себе така особа могла хоч імператором всесвіту, але фактично вона такою не була.
• На всіх без виключення картах, в офіційних документах, в угодах, у спогадах мандрівників назва території сучасної Росії до часу проголошення Російської імперії не має кореня «рус» або «рос». Навіть у фальсифікаті Переяславських статей, який зберігається в Москві, сторонами угоди є  люди Русі і Московське царство на чолі з царем (хоча згадуються і його титул, що включає «всієї Русі»). У час, коли ліпили цей фальсифікат (середина XVIII сторіччя) ще нікому в голову не приходило, що Московський цар XVII сторіччя може мати відношення до Русі, хоча імперія вже називалася Російською.

• Землі Ярославлю, Володимира на Клязьмі, Москви та Рязані були колоніями Русі. Тобто захоплені Руськими князями і освоювались так само як Індія та Америка Великобританією або Британія, Галлія та Дакія Римом або Палестина арабами.
• Британія, Франція, Ізраїль, Індія та інші країни не ведуть своє походження і історію від Юлія Цезаря або короля Артура, а чесно кажуть, що були колоніями. Лише одна Румунія (Romania) має якісь претензії на римську спадщину в своїй назві, проте й вона історію Давнього Риму собі не привласнює.
• Землі Новгороду, Пскову, Смоленську, Тмутаракані були захоплені Московським князівством або царством в різні роки. До захоплення вони були зовсім незалежні і навіть люди, які там жили були не тими, шо в орді, і розмовляли мовою дуже відмінною від мови населення Москві (див. новгородські берестяні грамоти).  Тому населення цих територій під час  або після захоплення було знищено трохи менше ніж повністю.
• Захоплення наприклад Туреччиною частини Арменії з масовою різаниною місцевого населення навряд чи надає Туреччині право називатися Арменією,  країною з історією в кілька тисячоліть. Та й не потрібно це Туреччині, турки своєї історії в менше однієї тисячі років не цураються.

• Всі пам’ятки писемності, на які посилаються російські історики і збереглися до цього часу, є церковними – Остромирово Євангеліє, Новгородський Псалтир. Церковні книги написані церковнослов’янською мовою. Пам’ятки побутової писемності – новгородські берестяні грамоти написані мовою, яка дуже відмінна від церковнослов’янської. Зважаючи на те, що церква ніколи не була зацікавлена в тому, щоб Слово Боже було людям зрозуміле, а багато років по введенні християнства в Києві богослужіння взагалі велися грецькою мовою, яку ніхто не розумів, відмінність церковнослов’янської мови від руської є очевидним.
• Додатковими доказами є Пересопницьке Євангеліє, Граматика Мелетія Смотрицького та Сінтагма. Вони фактично перекладають церковнослов’янську мову на руську (славенську). Тобто ці мови є відмінними (хоча і з однієї мовної групи).
• Історичним фактом (див. підручник історії про XVII – XVIII сторіччя) є реформа правопису та граматики, яку вчинили російські царі за допомогою вчених з щойно приєднаної до Московії України. Мова фактично була створена на основі церковнослов’янської мови, де деякі незрозумілі слова були замінені на слова місцевого населення, переважно угро-фінського або іноземного (західноєвропейського) походження, які запозичив Петро Перший і які не мали подібних в церковнослов’янському з очевидних причин.
• Тобто, мова Русі та російський язик – це мови подібні, бо обидві слов’янські, але подібні не більше ніж польська, словацька, чеська, сербська, болгарська, українська.
• 
  
• 5. Мешканці:
• 
  
• Народи, які населяли Русь та Московію, відмінні між собою перш за все ментально і навіть по багатьом критеріям мають протилежну ментальність. Докладніше про це: http://blogs.korrespondent.net/users/blog/sergeygizgmoskvy/a69159
•  

А Україні нічого не треба вигадувати, щоб успадковувати свою історію від Русі. J

 Отже, без території Русі (сучасної України) легітимність назви, історії та привласненої  Росією історичної спадщини Русі, викликає значні сумніви. Мабуть, природно європейська культура Русі була все ж таки більш привабливою для Московії, ніж азійська культура орди, тому вона й тримається версії про те, що Росія походить від Русі.