Як ми у квест грали

Не про політику, гроші і самохизування.

Дощ періщив зранку  вганяючи  у сон  табір. Тридцять дітей   зайшли до величезної ігрової зали, яку нам виділили для змагань, без особливого ентузіазму. Кого підняли  з ліжка, кого відірвали від телевізора чи комп’ютерної гри заради якогось незрозумілого квесту, тому настрій був далеко  не сонячний.  У підлітковому віці діти  вже не  соромляться   провокувати дорослих запитаннями на кшталт – а воно вам  потрібно?  Тактика  «питання на питання»  завше виручає.
-  А вам?
- Нам? Ні!
- Давайте ми про це поговоримо.  Захопити їхню увагу було не складно. Про  літак на сонячних батереях, який  літає між континентами , про катамаран, котрий  долає  тисячі морських миль виключно на енергії сонця, про  вітрогенератори, котрі ширяють на висоті кількох сотень метрів над землею  переходимо до потреб насущних і приземленіших. За кілька хвилин  не чути смішок , а виклики мобільного – ігноруються.  З поколінням  «хайтек»   на такі теми просто  спілкуватися.   Вони відкриті до  сприйняття технологій, котрі стануть їхнім повсякденням  і переконувати як дорослих, що це потрібно – не варто.
Правила у нас прості.  Є час, є технічне  завдання. Хто швидше і краще зробить – тому і кращі бали.  У підсумку маємо отримати  сконструйовані вами   альтерантивні джерела енергії,  які допоможуть вижити місту Альт.  Я вперше побачив  дівчат, які із завзяттям  розбиралися у  тонкощах побудови конструкції, а хлопці в цей час   накручували на палець шнурок від власних  кедів.  Хтось гриз нігті, видаючи хвилювання, хтось  стукався лобами над столом із запчастинами і не звертав на це  ніякої уваги.  Хранителям станцій залишалося тільки  стежити , щоб  у пориві  обговорення конструктор не розлетівся  далі столу. Бо дрібні деталі потім знайти майже не реально. А без однієї малесенької пимпочки не запрацює увесь агрегат.   Півтори години три десятки дітей  докладали максимум зусиль для  порятунку міфічного міста та   автоперегонів. А коли побачили, що   зроблене їхніми руками щей  реально працює  - були просто щасливі.  Ми  багато про що говорили. Тепер їх цікавило все – від вартості такого обладнання – до кількості  станцій, які працюють в Україні, від зиску економічного – до кількості  зекономленого вугілля чи газу.   Ми сперечалися про утилізацію сміття, елементів живлення,  паперу скла і пластику   і  говорили про  перспективи життя у суспільстві, яке береже довкілля, дбає про ресурси і просто вміє цінувати навколишній світ. Нам приємно було бачити живий інтерес навіть у тих, хто накручував на палець шнурки. Питання  « а воно нам треба?» вже більше не ставилось.   
- Це круто, у загоні зараз здохнуть від заздрощів, коли ми їм розповімо  що робили!
- Ага, кльовий приз  виграли, зараз будемо складати, шкода сонця немає.
- Девченки, дайте кепочку поносить.
- Ухты, какая прикольная ручка, она что, светиться?
Ми пакували свої речі, а на ганку йшло жваве обговорення і обмін враженнями. Цей день для 30 дітей був і приємним і корисним. Тепер вони точно знають, що  Альтерантива є !