Танок в тумані

танцювали, веселилися...

Два справжніх інтелігенти, Огризко та Гриценко за участю ведучого, пана Найєма, сьогодні на ТВі нагинали якогось ПРУцяка Зубанова. ПРУцяк трохи пручався, але не дуже, хоча спроба з його боку щось там довести, місце мала, та не вдалося. Це у них там, на ТВі, ігри такі бувають; запросити якогось ПРУцяка, демократично так, а потім в хвіст його, падлюку, в хвіст а потім і в гриву. «Ви ж тільки подивіться, добрі люди, яка вона, ця ПРУцячня нездатна, а от ми, та ми, та якби ми, то тоді огого якби!» От, якбо! Ну, то поки не того, а якби того, то..! І уважно спостерігаючому з тим дійством глядачу, в цьому місці, мабуть, за сценарієм, повинно потеплішати на душі, яка має сповнитись оптимістичною надією та довірливими сподіваннями. Але не спогадами.
 
Да, то потім, як вбулися, то розмова пішла знову по тій же протоптаній стежці і по тому ж колу, що й завжди. Жаль, що не було Соболєва. Він знає, як потрібно про газ, він в цій темі собаку давно вже з"їв. Але, нічого, Гриценко все нормально на пальцях, з різними паралелями та меридіанами, хрестами та амбразурами досить красномовно та докладно все намалював та розтовкмачив зрозуміло. І як пасічник взимку на лижі став, в буквальному та переносному розумінні, дременувши відпочивати, коли Європа морозила свої хвости та задвірки, і як він з Путлєром погризся, ну, вобщєм, про все розказав і про все державні таємниці видав, і навіть про те, що у Юлі всі руки тоді були з"вязані і що поставив її друг Путлєр в позу і станцювали вони український гопак на кремлівському мармурі із обопільним задоволенням. А потім поцьомкались і розійшлися. Хі-хі, панове еуропейці. Україна вас в біді не залишить, можете на нас розраховувати і спати спокійно. Цьом.
 
То це я так, про те, про що там говорилося. Але, це не головне. Аж тут я почув дійсно цікаву думку. Одкровення ціле, можна сказатии, апостольське. Пани Гриценко з Огризком, а дивіться, які все-таки мудрі люди, от що значить інтелігенти, це вам, панове, не якісь там слюсарі-сантехніки, то Гриценко тут і каже:  -А знаєте, дорогі друзі, думав я собі думав, прикидав все докупи і так і сяк, і додавав і віднімав і переставляв місцями туди-сюди і прийшов до висновку, що з одного боку платівку ми вже слухали, а з іншого ще слухаємо. О! Ну, тут Огризко так вухами поворушив і кивнув. Чи ікнув. А далі Гриценко вже зовсім крамолу з себе вичавив. Але думка глибока, що й казати. Ні, він же насправді, сам же до неї дійшов, своїм розумом, не шпійон же американський, якийсь, щоб так знущатися над людством віруючим по заданію центра. І каже: - Треба нових у Верховну Раду вибрати! А цих всіх наспляжу! Теж всіх! Щоб тільки засмерділо за ними і щоб більше поврітря нам тут не псували. От тоді і буде у нас українська Рада. Верховна. І во вєкі вєков і всігда!
 
Нє, ну це все ясно, як день Божий і давно навіть, що там і казати, тільки чого ж ніхто оцінок ніяких не дає тому, що було і чому ніхто на себе політичних відповідальностей не бере, а всі кажуть, що вони с"амі найкращі, найздатніші, найрозумніші і найінтелігентніші, тіко не дає звєрь рогатий будувати нічо.  Все, якось, тільки розбудовувати весь час виходило. Але добре, не все ще загублено, щось і на завтра залишилося, на десерт. Готуйте ложки та виделки, панове, та не обляпайтесь, як жувати незабаром будете. -Тепер найнагальніша задача знайти думаючих і відповідаючих патріотів і вибрати їх. -Головне – не помилитися і не промахнутися, кажуть наші стратеги.  
 
Тільки тут декілька питань постає. Це в мене. Хто їх туди пустить і на яких підставах, цих, нових найкращих, але бідних. За які такі коврижки, коли державою не керує навіть вже, а царськоправить Сім"я. Скоро царське крісло в спадок передавати будуть, не вірите? Ну, добре. А де вони, ці самонайкращі, народовишукані інтелігентно-патріотичні нехочуневибирайтеменелюдоньки бо недостойний, несправлюся. Га? То я так теж прикинув, та й думаю собі – от холєра ясна, ось розумні інтелігентні люди нарешті додумались. Думати, правда, прийшлося довгенько. А механізму, щоб додумати до кінця, свою таку стратегію, то, якось, не додумали. Щось механізм той, думання, весь час клинить, якось. І як же тоді шукати тих най-найкращих та вибирати їх. І де вони потім, ті вишукано-вибрані, мільйони на ту кампанію свою нашоїхвибрану вишукають та візьмуть, де?  То так думав, думав, нє, не сьогодні, а давно вже, і додумав, що нічого з цього роя не бджіл не полетить. Бо мертві ті бджоли і вже давно.
 
Тому, платівка ця стара-престара, і як її не став і чим її не слухай, а дурилок інтелігентських вже час закінчився. І не тому, що це я так собі думаю, чи мені щось там здається, а тому, що об"єктивно так виходить. Виходячи з того, через що пройшли за чимало років і до чого дійшли, сподіваючись кожного разу на добре, не на погано ж сподівалися, чи не так? А виходило кожного разу все гірше і гірше, ніж було до. А так же сподівалися, так гучно горлали та прапорами різнокольоровими розмахували, бантики в"язали, бюлетні заповняли, гульки з радощів влаштовували і шо?  А нічо. Пшик. Та якби ж то хоч пшик, а то ось вже що...
 
От і бачу, що вже й інтелігенти почали розуміти, що платівка наша така вже зачовгана, що до подальшого використання вже не придатна, як її не крути. І Європа вже від нас відвернулася, яку ми так серцем своїм вигрівали колись, взимку. Та й потім душею теж довгенько. І з протилежного напрямку на нас косо дивляться та все свої – «братні» інтереси тут, у нас, здобувають.
Вже розраховувати ні на тих, ні на інших не приходиться. Добігались, значить, ми, по векторах наших різних, все ніяк заміж вийти не могли. Ну, не придурки, ви тільки подумайте. Прибалти вже й забули, а ми ще й досі ніяк свою цноту не продамо, та й задарма вже ніхто брати не хоче.
 
То наші ті-ві-айці, сьогоднішні, вони ж інтелігенти, як же їм ту свою думку до кінця було довести, то ніяк щось не виходить у них. А вона ж прямо сама на язик проситься. Вимітати потрібно. Всіх і без розбору. По грузинському прикладу. Але ж - як, от в чому питання. Попробуй ти їх тепер вимети. Значить, мести потрібно іншим віником, залізним.  Та й це не вийде, при нашому  нашоскрайньому відношенню до всього, та нашому уявленні, як і себе в державі, так і держави відносно себе.  
 
Що не кажіть, люди добрі, але немає в нас, українців, чогось отого, що є у прибалтів та поляків. Немає чіткої визначеності та такої ж цілеспрямованості. Все на владу сподіваємось - народну, пригожу, добру, чесну, гарну та розумну а як не справджуються ті сподівання, то тоді на Бога.
І не ледачі ж, ніби. Он, які хати муруємо, на сторіччя, ніби там десятками поколінь жити думаємо. І в італіях та португаліях нічними горщиками духм"яніти не гидуємо, а у себе вдома ладу навести, ну ніяк не хочемо, хоч ти що кажи, хоч плач.
 
Яка ж тоді нам карта лягає, в такому випадку? А  тільки та, що коли ми самі ось так свій шлях бачимо та вибираємо, то тоді ніколи у нас нічого тут не полюбиться і не народиться. Бо корова наша тоді ялова, виходить.  І залишається нам тільки сподіватися на просто час, та саму історію, яка в тому часі, невідомо куди виведе нас, разом з нашою Україною, манівцями такого довго блукання в дикому чортополосі боязливої, безвідповідальної  та байдужої до всього нашої невизначеності.  Ось і все.
 
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
 
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
 
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
 
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
 
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?...
 
(Іван Франко "Мойсей").

31.08.2012

                                                            ***