Роздуми напередодні "виборів"

Чи потрібно голосувати?

Збільшення кількості дешевих штукарів та підспівуючих їм брутальних і цинічних блазнів на телебаченні, рівно як і відведення немалих за об'ємом газетних шпальт задля публікації поширюваних ними побрехеньок, свідчать про ходу Україною дійства котре нарекли “виборами депутатів Верховної Ради України”. Прагнення будь-що не випустити з цупких і загребущих пазурів важелі економічного й політичного контролю, гасла якими жонглюють “основні” кандидати, зусилля докладені їхніми політтехнологами з метою змусити загал забути реальні проблеми та потреби, переконують в тім, що Україна не є реально незалежною державою, а українці повноправними господарями на власній землі. Як і в часи окупації, зграйка можновладців й до абсурду роздутий апарат позбавлених, фахових знань, совісті та честі челядників всих рангів і рівнів, продовжують трактувати платників податків знаряддям реалізаціїв власних забаганок.

Кількасотлітня бездержавність ще довго даватиметься взнаки українцям. Вихована матеріалістами орда зденаціоналізованих й позбавлених гідності плебеїв не соромиться голосити за часами ситої кріпаччини. На ідеях невпинного, божевільної швидкості гону за набитим черевом, виховують вони і власних нащадків. Насиченим техногенними препаратами дешевим хлібом й виготовленою з годованої хімікатами худоби ковбасою вдовільнялись мільйони, проте жодна наділена інтелектом й гідністю людина не згадує ті часи добрим словом. Попри деклароване конституцією народовладдя, поневолені народи (та зрештою і самі росіяни) не мали жодного впливу на формування внутрішньої та зовнішньої політики Сов'єтського Союзу. Роль “гегемона влади” (себто злюмпенізованого пролетаріату) зводилось лише до участі у виборах на безальтернативній основі. Приреченість радянської економіки, абсурдні й злочинні за суттю ідеї нівелюючого людську гідність колективізму, тиск зовнішнього світу й врешті-решт безугавна боротьба патріотів таки знищили сатанинську імперію. Проте її відхід в небуття жодним чином не поклав край злочинній ідеології котра вивищує гріховно-чуттєве й матеріальне над духовним. Без перебільшення злочинні дії нинішньої постколоніальної, постокупаційної, не з власного бажання й ініціативи формально суверенізованої  адміністрації (котра не маючи на те жодного морального й юридичного права самопроголосила себе політичною й економічною елітою), продовжують нищити й нівелювати національну культуру, позбавляють права і змоги автохтонів бути повноправними господарями на власній землі. Як і в часи окупації, діяльність високопосадовців здійснюється виключно на догоду зграї нічим не поєднаних з народом можновладців.

Навіть поверхового дослідження передвиборних програм більшості партій та блоків достатньо аби переконатись в їхній відверто антиукраїнській суті. Нам вкотре пропонують повірити в можливість створення матеріального раю на землі. Жонглюючи гаслами про родючість наддніпровського чорнозему, ще не знищену економіку, наявністю немалих за різномаїттям й об'ємами природніх покладів, українців кличуть повірити побрехенькам того чи іншого очільника “виборчого списку”. Проте жоден з них (за виключенням хіба-що Тягнибока) навіть на словах не переймається реальними проблемами українського народу й прагненням відновити історичну справедливість. Як і в часи комуністичного тоталітаризму, українське в Україні залишається вторинним. Обіцянки забезпечити гарнооплачуваною працею, коштом українських платників податків повернути вкрадені Москвою заощадження, підвищити розміри пенсій, стипендій і зарплат, насправді є цинічною формою відволікання уваги від формально узаконеного розкрадання майна і власності українського народу та цілеспрямованого залюднення теренів України слухняним й покірним іншорасовим елементом.

Нинішні безпринципні, аморальні (проте вкрай галасливі) й продажні демагоги-політологи свідомо уникають публічних обговорень причин виникнення назв держав й реального їх призначення. Поділ людства на раси, нації і народи не є чимось випадковим й неприроднім. Етнічні спільноти (нації) формувались протягом тисячоліть на чітко окреслених територіях. Клімат, побут, флора й фауна, хімічний склад споживаних продуктів, географічне розташування (себто наявність або відсутність гір, річок, лісів, степів, пустель) - безпосередньо впливали на формування менталітету, мови, культури, традицій й вдачі осідлої на них людності. Досвід минулого й здоровий глузд (логіка) свідчать на користь необхідності існування в природі різномаїття. Одноманітність (для людей відсутність альтернативи) спричиняється до всебічного зубожіння, унеможливлює поступ (прогрес) й викликає деградацію. Водночас, природа й всі її складові функціонують згідно певних, чітко окреслених законів й норм, нівеляція яких загрожує зникненням природніх видів як на певних територіях, так і вцілому. Переступ, занедбування, ігнорація, або відхилення цих норм (моральна деградація) спричиняють всебічну розбещеність, й загрожують дестабілізацією і зникненням цілих народів та цивілізацій. Як засвідчили сумні реалії, нинішні кандидати в депутати жодним чином не обтяжують себе роздумами над моральним правом декларувати ворожі і шкідливі потребам українців гасла. Пашталакання довкола зрівняння в правах і можливостях автохтонів й приходьків, надання мові вчорашніх окупантів статусу офіційної, нівелювання генетичних властивостей українців шляхом пропагування ідеї “політичної нації”, заклики до “примирення й пробачення”, насправді є формою духовного поневолення. Ці  дії є не меншим злочином аніж вбивсто фізичне.

Інтернаціоналістична риторика кремлівських чільників часів Союзу була лише ширмою в справі асиміляції й пограбування поневолених. Дії окупантів були суцільним злом і негативом. Руйнуючи традиційний уклад життя, здійснюючи політику уярмлення, узалежнення й пограбування, цілеспрямовано очищаючи Україну від українців (Голодомор, військове з'ясовування стосунків на території України з нацистською Німеччиною, переселення до Росії та інших республік) й зумисне заселення її теренів покірними чужинцями донині залишились безкарними. Значний відсоток нинішніх кандидатів в депутати є колишніми функціонерами комуністичної  номенклатури, або ними ж виплеканої і вихованої ще цинічнішої й аморальної зміни. Репетуючи про законність приватизації об'єктів народної власності, кандидати свідомо уникають розмов про необхідність нарешті притягнути до кримінальної відповідальності виродків котрі в часи окупації брали безпосередню участь в злочинах проти людства. Хворий організм не лікують фарбуванням губ і вій, накладанням пудри й тушу на обличчя й манікюром нехай навіть і найфаховішим спеціалістом нігтів. Результати нинішніх виборів не повернуть українцям владу й не відновлять врешті-решт зневажену історичну справедливість. Судді, прокурори, колишні праціники КГБ і МВС продовжуватимуть отримувати персональні пенсії, гвалтівники, грабіжники, руйнівники, насильники і вбивці, які в часі Другої Світової війни служили в сатанинській Червоній Армії, завдячуючи незаслуженим пільгам продовжуватимуть паразитувати на тілі українського народу, а чужинці скуповуватимуть українські підприємства й родючий чорнозем.

Домінуючих завдяки шаленній розкрутці в інформаційному просторі й суспільному житті політиків лякають навіть найбезневинніші згадки, а тим паче вимоги, щодо проведення кардинальних змін в царині суспільних відносин й внутрішньодержавних пріоритетів. Скупивши аналітиків, правників, суддів й цілі фракції у Верховній Раді, самопроголошена еліта продовжує здійснювати політику базовану виключно на їхньому особистому зискові. Не за цю Україну клали життя найкращі сини і доньки. Почуття обов'язку кличе кожного небайдужого до долі рідного народу не мовчати на ходу підлості, брехні й несправедливості. Українці повинні знати хто стоїть на заваді побудови реально (а не бутафорно) незалежної держави, в якій кожен зможе цілковито реалізувати даровані Творцем таланти. Головною перешкодою в справі відновлення справедливості є штучно населені в Україну чужинці та зграя підлих й позбавлених честі та гідності пристосуванців. Методи їхньої протидії патріотам, рівно як й ідеї вивищення матеріального над духовним є злочинними, проте вірю, що мій голос таки почують мільйони зневажених, окрадених й принижених українців. Ви чуєте мене? Чи не досить терпіти? Влада сама, власними вчинками засвідчила що Конституція є нікого і ні до чого  не зобов'язуючим клаптиком паперу. Чому ж ми повинні слухняно втілювати в життя її злочинні забаганки? Час усвідомити, що призначенням суспільних процесів є слугування українцям, але не заполітизованим кримінальним кланам й забаганкам населених в Україну супроти нашої і наших предків волі. Так мусить бути і так буде. Незгідні дадуть звіт. Навіть якщо шляхом брехні і підкупу таки здобудуть крісло депутата.

                                                                                                 Олесь Вахній