«ШТІРЛІЦ» З ОУН: ВОРОШИЛОВГРАДСЬКА ТРАГЕДІЯ

«Расстрел с конфискацией всего имущества и ценностей, изъятых при обыске"– такий вирок виніс іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік 2 березня 1945 року військовий трибунал військ НКВС Ворош

«Расстрел с конфискацией всего имущества и ценностей, изъятых при обыске"– такий вирок виніс іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік 2 березня 1945 року військовий трибунал військ НКВС Ворошиловградської

області Максимові Івановичу Бернацькому – українському патріотові,підпільникові ОУН(б).

Подібних вироків за радянських часів було винесено безліч. Тоталітарна система щедро роздавала людям «білети» до тюрем, концтаборів і просто на той світ. Вирок Максимові Бернацькому є одним із символів тієї трагічної епохи.

Максим Бернацький народився у 1889 році на Черкащині в селянській сім'ї, навчався в семінарії, а потім – у Вінницькому учительському інституті. У 1915 році його мобілізували до армії і направили служити до Сімферополя. В цей час Бернацького захопили ідеї українського національного визволення і

у 1917 році молодий вчитель без зайвих вагань вступив до війська молодої Української Народної Республіки. Однак, на цьому його наукова кар'єра не закінчилася – Бернацький навчається і закінчує Київський університет.

Після поразки УНР він дивом уникнув репресій і навіть мав можливість займатися наукою і викладанням.

Наука і привела його до Ворошиловграда – нинішнього Луганська. У 1935 році Бернацький став завідувачем кафедрою української мови у Ворошиловградському педагогічному інституті (нині – Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка). Роботі Максим Іванович віддавався чи не повністю. Навіть докторську ступінь він отримав без захисту дисертації, а просто за сукупністю опублікованих робіт.

А тим часом вибухнула Друга Світова війна. Ще у 1939-му комбриг Кривошеїн та генерал Гудеріан тиснули один одному руки під час радянсько-німецького військового параду у польському Бресті, а вже в 1941-му німецькі війська давали прочуханки недавнім радянським «камрадам»... Незадовго до приходу німців Максим Бернацький був евакуйований до Ташкенту. Але там професор української філології не знайшов собі місця і повернувся до Ворошиловграду. Скоро радянська влада покинула місто, а на зміну їй прийшла німецька адміністрація.

Влада змінилася, але людям треба було якось виживати. Хтось пішов в поліцаї, хтось сумирно виконував розпорядження окупантів. А український професор Бернацький пішов... до Організації Українських Націоналістів.

Для когось це може бути несподіванкою: звідки на Донбасі узялася «западенська» ОУН!? Однак, сьогодні, коли розсекречуються архіви радянських спецслужб, проступає істинний масштаб діяльності українських націоналістів. Вже оприлюднено документи, в яких вказано, що, наприклад, в Маріуполі підпілля ОУН нараховувало до 300 осіб, у Слав'янську – близько 100, у Краматорську – 120... А у Дніпропетровській області лише за шість місяців 1944 року було заарештовано майже півтори тисячі (!) націоналістів...

На Луганщині координатором діяльності українських націоналістів був Євген Стахів – жива легенда українського визвольного руху. Саме Євген Стахів познайомив українського професора з агітаційними матеріалами бандерівців, розповів про головну мету ОУН – здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Ці ідеї знайшли живий відгук у Бернацького, і той вступив до лав ОУН(б). Перед Бернацьким було поставлене відповідальне завдання – стати редактором німецької окупаційної газети і через неї подавати матеріали націоналістичного характеру. І Бернацький погодився.

Німецька адміністрація радо прийняла на службу добровольця, та ще й з вищою освітою. Оккупаційна газета «Нове життя», редактором якої став Максим Бернацький, знаходилася під жорстким контролем німецьких цензорів, однак йому вдавалося не лише «просувати» українські патріотичні матеріали, а й проводити вербовку нових людей до націоналістичного підпілля. Двом колегам-підпільникам він організував документи позаштатних кореспондентів «Нового життя», а ще п'ять осіб увійшли до складу редакції газети.

Окрім «просування» патріотичних публікацій в німецькій газеті, Максим Бернацький організував курси вчителів української мови. Там ОУНівські підпільники знайомилися і спілкувалися зі студентами і вербували їх до підпілля... Таким чином , фігура Максима Бернацького стала однією з ключових в роботі націоналістичного підпілля Ворошиловграду.

А тим часом німецький «дранг нах Остен» провалився. Бернацькому довелося разом з німцями відходити з Ворошиловграду, адже потрапити до рук радянської влади означало вірну смерть... Кінець кінцем Бернацький зупинився в Первомайську, на Одещині, де став регентом церковного хору. Тікати далі він не мав ані сил, ані бажання – за ці роки він втратив все, що було йому дороге: його дочка безвісти пропала, а жінка померла.

Радянські спецслужби арештували Максима Бернацького 8 серпня 1944 року. Почалися майже півроку ув'язнення і нескінченних допитів. Протоколи слідства свідчать, що слідчих цікавила не стільки співпраця професора Бернацького з німецькими оккупантами, скільки його участь в підпіллі ОУН...

В тексті вироку, винесеного Максимові Бернацькому 2 березня 1945 року, записано: «Бернацкий является убежденным украинским националистом... В 1930-1942 годах являлся членом контрреволюционного националистического общества «Просвита», стоя на платформе создания «единого независимого самостоятельного украинского государства». За националистическую деятельность он в 1930 году арестовывался органами ОГПУ... В августе 1942 года «Евгеном» он был завербован в контрреволюционную организацию «ОУН» и получил от него подпольную ОУНовскую литературу, получив установку об использовании фашистской газеты «Нове життя» в интересах украинских националистов, и вербовки новых членов в «ОУН». Як-то кажуть, і додати нічого...

Таким чином, Максим Іванович Бернацький, працюючи на німецьку адміністрацію, виконував наказ керівника ОУНівського підпілля у Ворошиловграді. Обіймаючи посаду редактора оккупаційної газети «Нове життя», він використовував всі можливості для розширення підпілля Організації Українських Націоналістів. За це його і було розстріляно радянськими «компетентними органами». Якби Бернацького викрили раніше, його б розстріляли німецькі «органи».За період нацистської окупації Донбасу німецькими каральними органами було страчено більше 100 українських підпільників.

Після здобуття Україною Незалежності постало питання про посмертну реаблітацію Максима Бернацького. Однак, згідно постанови Луганського обласного суду від 19 грудня 1991 року Бернацького було визнано «обгрунтовано засудженим і таким, що не підлягає реабілітації». Фактично, цією ганебною постановою суд незалежної України відмовив в реабілітації людині, що віддала своє життя за самостійну українську державу... Це несправедливо не лише по відношенню до Максима Бернацького. Це несправедливо по відношенню до всіх учасників національно-визвольних змагань, яких було розстріляно і репресовано радянськими каральними органами.

Для радянського тоталітарного режиму не існувало різниці між зрадником і підпільником ОУН. Але радянської влади вже нема. СРСР тихо відійшов у вічність. У вічність мають відійти і ті несправедливі вироки, винесені українським патріотам червоним тоталітаризмом.

Дмитро СНЄГИРЬОВ