ЧОМУ В МОСКВІ НЕ ВЧАТЬ УКРАЇНСЬКУ

Російські студенти були впевнені, що за три місяці вони опанують українську на початковому рівні. Але навіть після закінчення курсу слухачі розуміли, що до повного володіння мовою їм ще дуже далеко.

Українську мову в Росії хочуть опанувати, передусім, студенти, які мріють стати дипломатами або хочуть дізнатися, про що ж співає ВВ і «Океан Ельзи». В Києві чи не вперше в історії зустрілися філологи, які навчають української і російської як іноземної. Круглий стіл із запеклими дискусіями про те, чому російським ВНЗ на факультетах міжнародних відносин не підходять наші підручники української, відбувся в рамках Днів науки і освіти Росії в Україні у Представництві Росспівробітництва в Україні.

Російські студенти були впевнені, що за три місяці вони опанують українську на початковому рівні. Але навіть після закінчення курсу слухачі розуміли, що до повного володіння мовою їм ще дуже далеко.

На зібранні від України го­ловувала Ірина Зайцева насамперед як член пре­зидії Української асоціації ви­кладачів російської мови і лі­тератури. Від Росії – Галина Лєсная, президент Російської асоціації україністів, професор Московського державного ін­ституту міжнародних відносин МВС і Російського державно­го гуманітарного університету.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Насамперед вітчизняних філо­логів цікавило те, як справи у східних сусідів з викладанням української мови. Про ситуа­цію загалом і конкретно, про надбання і проблеми у сфері освіти ВНЗ розповіла Галина Лєсная.

За словами президента Росій­ської асоціації україністів, ви­кладати українську мову як іно­земну першими почали в МДУ імені Ломоносова і в Санкт-Петербурзькому університеті на кафедрах слов’янської фі­лології в 1993 році.

Проте в основі російської україністики лежать і досягнен­ня XIX і XX століть, у тому числі і радянської славістики. З 1993 року українська виклада­ється передусім у цих двох уні­верситетах за напрямом класич­ної філологічної освіти. З 1996 року – в університеті МДІМВ МЗС Росії, з 1997-го – в Дипло­матичній академії, з 1998-го – в Московському державному лінгвістичному університеті. Вже в 2000-ні роки українську як окрему дисципліну почали впроваджувати в багатьох ро­сійських університетах.

 – Насамперед (не беручи до уваги класичну філологію) українська мова важлива і по­трібна для системи підготовки кадрів у сфері міжнародних відносин. Тобто там, де є такі факультети, спеціалізація регіонознавство і схожі спеціаліза­ції, – підбила підсумок Гали­на Лєсная.

Однак філолог зазначила, що в підготовці фахівців-міжнародників багато в чому доводилося починати з нуля. Саме у сфері міжнародної діяльності до роз­паду СРСР українська мова як іноземна не викладалася. Тому багато програм доводилося са­мостійно розробляти на кафе­драх.

НАВІЩО РОСІЯНИ ВИВЧАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ?

У 90-ті роки визначилися осно­вні риси ставлення студентів-росіян до української мови. З одного боку, інтерес до історії, мови, культури України збіль­шувався. Це знайшло відобра­ження і в тому, що більшість студентів обирала для навчан­ня українську як іноземну, пла­нуючи свою майбутню роботу пов’язати саме з мовою або з роботою в Україні, або в галу­зі російсько-українських між­народних відносин.

Але процес упровадження ви­кладання мови в 90-ті роки був досить повільним. Адже ті, хто приймав рішення про введен­ня курсу української, не уявля­ли собі, що для опанування нею потрібен досить тривалий час і вважали, що особливих зусиль докладати не доведеться.

 – Як приклад наведу таке, зазначила Галина Лєсная. – Ба­гато російських студентів оби­рало українську, бо їм було цікаво знати, про що співає Олег Скрипка, Святослав Вакарчук. Багато хто був навіть упевне­ний: якщо такий сценічний пер­сонаж, як Вєрка Сердючка, роз­мовляє українською мовою, то особливих проблем у її вивчен­ні не бачили.

Але поступово таке бачення змінювалося. Коли протягом двох років я викладала українську в Українському культурно­му центрі, де всі охочі можуть вивчати її, контингент учнів був дуже різним: починаючи від студентів і закінчуючи ви­кладачами ВНЗ, журналістами, домогосподарками.

Група, з якою Галина Лєсная пропрацювала два роки, досягла досить високого рівня володіння українською. Під час навчання слухачі курсу не просто вивча­ли мову, а й культуру і тради­ції України, тобто створився сво­єрідний «клуб за інтересами». Майже кожного місяця на ви­хідних  студенти подорожували нашою країною, відвідува­ли замки, планували маршрути.

 – Коли ми закінчили навчан­ня, слухачі із здивуванням визна­ли, що на початку навчання вони не уявляли, чим вони займати­муться протягом двох років, – розповіла президент Російської асоціації україністів. – Студен­ти були впевнені, що за три мі­сяці вони оволодіють мовою на початковому рівні, а далі нудь­гуватимуть. Проте вони розпо­відали, що за два роки провали­лися в якусь бездонну діжку, а «дна» не бачили. І навіть після закінчення курсу слухачі зрозу­міли, що до повного володіння українською їм ще дуже далеко.

ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ

Найбільшою проблемою у ви­кладанні української як інозем­ної було, мабуть, те, що виклада­чам доводилося самим складати і програму, і посібники, і шукати матеріали для мультимедійних класів. Адже таких матеріалів, які отримують вишівські кафедри іноземних мов від країн-носіїв, з України не надходить.

Останнім часом ситуація дещо змінилася. В університеті МДІМВ (МГИМО) уже восьма група студентів опановує укра­їнську. Другий рік навчаються журналісти-міжнародники. А з цього року розпочала свою ро­боту російсько-українська магі­стратура під назвою «Східно­європейські дослідження». Це спільний проект МДІВМ з КНУ імені Шевченка, після закінчен­ня якого й українські, й росій­ські студенти отримають дипло­ми обох ВНЗ.

Однак проблема з підруч­никами наразі залишається актуальною. Російські украї­ністи своїми силами видають підручники з української саме для студентів-міжнародників, адже наші посібники, які від­повідають європейським стан­дартам, не враховують специ­фіки викладання для таких слухачів.

ЗАМІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КЛАСІВ – НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ І ГУРТКИ

Не оминули філологи і теми ви­кладання нашої мови в систе­мі загальної середньої освіти. Природно, що батьки мріють, аби їхні діти після закінчення школи отримали достойну вищу освіту. Але, як відомо, росій­ський Єдиний державний іс­пит з усіх предметів склада­ється тільки російською. Тому створення шкіл або класів з ви­кладанням усіх предметів укра­їнською в таких умовах є не­прийнятним, бо продовжити освіту в російських ВНЗ випус­кникам таких шкіл буде дуже важко.

Ніна Шовгун, завідуюча ла­бораторією лінгвопедагогічного супроводу програм міжнарод­ного співробітництва Москов­ського міського Палацу дитячої (юнацької) творчості, розповіла про проблеми викладання укра­їнської в Москві саме школярам.

 – Сьогодні в російській сто­лиці немає жодної української школи або класу, – розпові­ла Ніна Шовгун. – Тобто вся українська шкільна освіта вине­сена на рівень додаткової або позашкільної освіти. Але 10 ро­ків, з 2000-го по 2010-й, україн­ська мова викладалася як іно­земна в межах базової шкільної освіти в лінгвістичному ліцеї при Московському державно­му лінгвістичному університеті.

Програма передбачала п’ять – шість годин на тиждень про­тягом чотирьох років (з 8 по 11 клас). Перші два роки мова ви­кладалася шість годин на тиж­день. Два наступних – п’ять годин, у тому числі в 10 кла­сі одна година відводилася на вивчення країнознавства, в 11-му – літератури. В результаті випускники мали оволодіти мо­вою на рівні В2 за європейськи­ми стандартами.

Однак труднощі виникали не через небажання школярів ви­вчати українську або відсутність методичних матеріалів. Найбіль­шою перепоною було те, що ЄДІ не передбачає складання укра­їнської як іноземної. Тому, крім оцінки в атестаті про загальну середню освіту, випускники лі­цею нічим більше не могли під­твердити свої знання, а отже – використати їх у майбутньому навчанні. Саме тому попит на ви­вчення української зменшувався, а керівництво ліцею відмовилося від її викладання.

Ніні Шовгун довелося шука­ти інше місце, де можна було б викладати українську для шко­лярів. Після довгих пошуків вдалося знайти місце в Москов­ському міському Палаці дитя­чої (юнацької) творчості, на базі якого діють гуртки з різних мов. Проте викладачам довелося змі­нювати і методику викладання, і програму. Адже на заняттях од­ночасно навчалися школярі різ­ного віку.

Крім того, охочі вивчати українську мову і культуру в Москві можуть відвідувати не­дільну школу в Українському культурному центрі.

ДО ТЕМИ

ЗНО ТОЛЕРАНТНІШЕ ЗА ЄДІ

Виходить, що ЗНО насправді дуже підтримує вивчення мов національних мен­шин в українських школах. Адже за бажання кожен учасник тестування може скласти його однією з шести мов: кримськотатарською, молдовською, поль­ською, російською, румунською, угорською. Крім того, вже другий рік поспіль проводять окреме тестування з російської для абітурієнтів, які планують всту­пити на спеціальності, де необхідні такі знання: філологам, журналістам. – Українські школярі обов’язково складають тестування з української мови й літератури державною мовою, тестування з іноземних мов – іноземною, а тести з інших предметів, за бажанням учасника ЗНО можуть бути перекладе­ні рідною для нього мовою. Можливо, і російським освітянами варто заду­матися над такою альтернативою для випускників шкіл, – зазначила дирек­тор Українського центру оцінювання знань Ірина Зайцева.

Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України» № 40