Особливо на сході. Тільки зараз тут вже інша партія
Як перевірити, чи вільні студенти в своїх
діях, чи мають місце певні невидимі негласні рекомендації та вказівки?
Зрозуміло, що сьогодні вони вже не ідуть в письмовому вигляді з печаткою КПСС,
однак особистості, що ностальгують за тим часом, із радістю вживаються в
омріяну роль. Бачте, вони так самореалізуються, бо як ще це можна зробити, коли
навколо альтернативний варіант самореалізації не практикується.
Ці особистості, що стоять в авангарді
суспільного прогресу та, здавалося б, мають підтримувати, сприяти та
заохочувати, міряють студентську активність не за рівнем ефективності, а за
шкалою відповідності до власних політичних уподобань.
Я би назвав стан, в якому знаходяться деякі
виші в країні, своєрідним перехідним етапом, коли університет ще не до кінця
університет, але вже й не партшкола, де навчають «єдино правильному» виключно
тих, хто бажає цьому навчатися. Назвемо тут партшколою не тільки безпосередньо
комуністичні партійні школи, але й звичайні радянські університети – всі вони
певною мірою виховували «правильну» політичну позицію. Деякі сьогоднішні виші –
це так звана «демократична партійна школа», де ти можеш бути аполітичним і просто
собі навчатися, однак, якщо забажаєш зробити щось більше, то повинен робити
лише те, що скажуть і так, як скажуть. Ніхто нікого не примушує робити щось,
однак і не завжди робити це щось дозволяється.
Вам не здається, що за таких умов далеко не
підеш? Університет просто залишиться будівлею, в якій більшість студентів продовжить
переписувати книги, а деякі з них – виконувати чужі накази. Яке майбутнє чекає
на державу, в якій один з головних елементів механізму розвитку працює, м’яко
кажучи, не дуже добре?
Відповідно, постає питання: чия в цьому вина?
Відповідь, можливо, вас не влаштує, однак не можна звалювати всі проблеми на
когось, не намагаючись вирішити їх власноруч. В цьому винні частково ті, хто
керує, а також частково ті, хто дозволяє собою керувати. Однак будьмо
оптимістами – всі прояви неефективності відмирають природнім шляхом. Історія це
підтверджує. Тому залишаться лише чекати.
Мені чомусь пригадуються слова сучасного українського
поета та письменника Сергія Жадана, який в своїй книзі «Anarchy in the UKR»
дуже влучно говорив про сучасний стан студентства та його активність:
«Чим вони там займаються, чому ніколи не
вийдуть на вулицю і не скажуть, що саме вони думають про систему освіти, або
просто про систему, або просто – що вони думають. Адже вони щось думають, не
може ж бути, щоби вони там покірно конспектували п’ять років різну лажу про
квантову механіку, згадуючи потім із любов’ю все життя теплі й затишні
аудиторії, в яких вони п’ять років пережовували тягучу, помірно дозовану жуйку вищої
освіти. Чому вони завжди мовчать? (...) Чому вони весь час дозволяли
використовувати себе як гарматне м’ясо, виганяти себе на мітинги і концерти,
тримати себе в гуртожитках і лабораторіях, доки назовні, на вулиці, відбувались
найцікавіші й найнебезпечніші в цьому житті речі, відбувалось, власне, саме
життя».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.