Незамінний Азаров

Результат дискусії довкола постаті нового премєра видається досить передбачуваним. Адже передбачуваність є одним із політичних капіталів самого Миколи Яновича Азарова.

Ситуація довкола персони Миколи Азарова неодноразово складалася таким чином, що його персональні перемоги суспільством і конкурентами потрактовувалися як об’єктивний наслідок правильних кроків, але помилки Азарова завжди залишалися саме помилками самого Миколи Яновича, і його помилки, як правило, не наносили принципової шкоди політичним партнерам. Ця унікальна якість, напевне, і була основою його політичного довголіття. Це свідчення того, що для Азарова персональне політичне щастя може реалізуватися лише в умовах командних. Не посада формує Азарова, а Азаров формує посаду. Найперше порівняння - це прем’єрство Януковича і прем’єрство Азарова, Юлія Володимирівна тут ні в які порівняння не пишеться, навіть в силу зміни законодавства на період її прем’єрства. Микола Янович стилістично інакший, але певний формат і прем’єрський почерк Януковича він старається продовжувати, навіть коли центр прийняття рішень змістився на Банкову у Кабміні зберігається така собі адміністративна солідність – суспільство через присутність Миколи Яновича на Грушевського фактично не помічає применшення суспільної ваги Кабміну.

Азарову комфортно навіть в умовах коли супер-віцепремєри фактично в автономному режимі формують свої вертикалі. За цих умов він сам, як системна фігура, перетворився на систему важелів і противаг. Будучи конструктором української фіскальної машини він, ніби конструктор літака, залишає собі ліцензійне обслуговування цього літака. В кризовий період конструкторів, як і коней на переправі, не міняють. Отже на баланс Азарова сьогодні можна віднести три якості, котрі забезпечують сьогоднішню незамінність його на посаді прем’єр-міністра:

1. - здатність свої перемоги переадресовувати на президента, а помилки залишати за собою, тобто командні якості
2. - авторство фіскальної системи, а значить чітке розуміння природи фінансів в Україні
3. - дипломатичний хист в умовах утримання балансу між різними групами інтересів у владній команді.

В ситуації очікування нової хвилі глобальної кризи зміщення Азарова означатиме посилення однієї із груп впливу у владних колах, а таке посилення зразу ж спровокує боротьбу інших груп за своє нове місце у майбутній президентській виборчій кампанії, навіть пошук нової фігури на місце президента, оскільки група впливу, котру прийнято називати «сім’я» зайнятих позицій не залишить.

В очікуванні нової хвилі глобальної кризи саме Азаров видається фігурою, з якою безпечно входити в кризу. Можливо, що для виходу із кризи потрібні якісь чергові «чикагські хлопці», але з «чикагськими хлопцями» здається ще ніхто в кризу не входив. «Чикагським хлопцям» потрібна не тільки швидкий результат, не тільки гарантована перспектива, а ще й слава. Азарову слава не потрібна, не тому що він людина без амбіційна, а тому, що його уявлення про амбіційність формувалося в науковому середовищі, де часто наукова вага тієї чи іншої постаті забезпечувала більш вагому репутацію, ніж вага адміністративна.

У багатьох сформувалася думка, що суспільство від Азарова вже достатньо стомилося, і звідси й виникають постійні припущення про кадрові ротації, але здається більшість цих припущень страждають на випадання з контексту. А в контексті внутрішніх балансів і розломів, на тлі діючих фігур першого ешелону в українській політиці, Азаров не буде почуватися непотрібним. Але не виключено, що портфель прем’єра може виставлятися на торги в контексті, наприклад, відносин із ЄС, із МВФ. Міжнародна складова для Миколи Яновича, втім, як і для всієї нинішньої владної команди була, і на далі залишатиметься ахіллесовою п’ятою.