Регіонівський тягни-пхай!

З-під чавунного люка  киплячого казана під назвою Партія Регіонів вряди-годи прориваються викиди пари , котрі не тільки в свисток вилітають а й поза свисток. За останні кілька тижнів сталось два таких викиди поза свисток і вони виявилися настільки виразними, що сколихнули вже застояну  чи пак інерційну сформовану думку про одностайність і дисциплінованість ПР. Спочатку генерал армії і перший віце-прем’єр  Хорошковський  за годину до зустрічі прем’єра Азарова з російським колегою Медведєвим висловлюється про неможливість входження України в Митний Союз,про те що таке входження суперечить українському законодавству, а тепер от київський адміністратор Попов влаштував черговий демарш щодо проголосованого  його  однопартійними  колегами держбюджету 2013. Як сказав би один кіно персонаж :-          Тєндєнція однако!Такий партійний тягни-пхай може бути спричинений не лише успіхом  ПР на останніх парламентських виборів, а й страхом опинитися поза бюджетними фінансовими потоками тієї чи іншої олігархічної групи в ПР.  Враження таке, що окрім  Миколи Яновича  жодна із таких груп не пробує пропонувати свої рецепти протистояння глобальній кризі, чи може ці рецепти  притримують до формування нового Кабміну?  І в процесі формування нового Кабміну стільки бажаючих зміцнити власну свободу (фінанси), за рахунок зменшення свободи (фінансів) когось із парнерів (конкурентів). То чи парнерів , чи конкурентів. Парнерство-конкуренство колись було прерогативою колисть!!! правлячої  «Нашої України». Ну і де тепер НУ, і де її блискучі лідери? Колись ця партія розсипалася саме через те, що  будь-яку внутріпартійну дискусію розпочинала із великого публічного галасу, коли політичні конкуренти вже встигали сформувати власну політично виграшну позицію із будь-якого приводу, котрий, власне , і  провокував дискусію. Регіонали завжди були інакшими, регіонали добре вивчили саме компартійний радянський досвід партійного будівництва, до того досвіду якраз і був по інерції готовий їхній виборець. А значить оприлюдненню партійної позиції завжди передувала жорстка внутріпартійна дискусія. А вже опісля – визначені спікери доносили партійну позицію до свого і не свого виборця.Тепер, здається ця тенденція міняється і спричинили її не канонічні регіонали,не ті політичні персонажі, котрі створювали партію з нуля , а новопосвячені – І Хорошковського,  і  Попова важко назвати канонічним регіоналом, на відміну від  Януковича,Азарова чи  Звягільського з Рибаком і Єфремовим. Колись були часи коли у регіоналів дозволено було бути вільними художниками хіба Тарасові Чорноволові, та контрольованим подразникам - Колесниченкові  та Болдирєву. Тепер же ці два демарші свідчать про те, що регіонівський колосс починає рухатися не з причини землетрусу,  а через розгризання внутрішніми термітами. І найголовнішою з причин, очевидно, є страх частини грошових мішків від регіоналів опинитися поодаль від фінансових потоків в переддень нової хвилі глобальної кризи. То може в очікуванні кризи краще боротися не за доступ до фінансових потоків, а за спрощення  і лібералізацію ведення бізнесу в Україні. Щоб люди самі себе вирятували, а разом із собою і контрольовану, але не рятовану, олігархами економіку.  Адже за відсутності нафти і газу варто відпустити підприємницьку ініціативу, а не боротися за бюджетне бабло, котре хоч і перемагає зло, але дуже на коротко, а потім зло повертається ще більш вигадливим і загартованим . А може регіонали відчули себе вже чимось на зразок своїх партнерів – Компартії Китаю, котра за партійної монополії просто вимушена бавитися в різні партійні лінії. Може регіонали вже настільки зміцнилися, чи опозиція настільки ослабла, що весь спектр суспільних дискусій перекриваються силами правлячої партії. Чи може вже як гуляти то гуляти – чого б тоді вже й не обрати головою партії, наприклад, Віктора Ющенка, тоді очікуваний результат абсолютно пришвидшиться.І називатися такий парт проект буде не інакше як Партія регіонів Нашої України. Третій демарш, напевне, варто чекати вже на день відкриття сесії Верховної ради нового скликання. А бо на  Святого Миколая – тоді знайдеться якийсь ново посвячений регіонал, котрий публічно засумнівається в тому, що Святого Миколая по-батькові зовсім не Янович!!!!