Пірнувши в суть, пізнавши глибину,
занурившись у світ всім тілом,
свідомо бачу я й свою вину
в тому, що Україна так зомліла...
Швидкими
темпами кудись мчить час: ще вчора я бігала рудим дівчам до школи, а сьогодні –
на порозі в доросле життя.
Навіки
вже закриті двері у дитинство – з роками бачу, як змінилась Я.
Поволі
згасає юнацький запал. Широко відкриті очі мої спостерігають за ледь помітними
контурами блідої України, що губиться у Світі.
Безглуздість
у верхівках влади настільки в печінках, що мотивів вже немає й порадіти…
Споглядаючи
на ситуацію в цілому, стає аж надто прикро, точніше, смішно. Стовідсотково, це
той сміх, що майже ототожнюється з істеричним.
В такі
моменти кругозір дитячий стає пригноблено-цинічним.
Я –
мізерна, але частинка України. Малюю я для неї невтішний день сьогодні скрізь
призму власних роздумів, напевно.
Не маю й
долі сумнівів у тому, що Завтра зміниться все достеменно.
По суті,
нам пишатись є чим, якщо відкинути «роботу» заядлих кнопкодавів. (Вибачте, що
так на речі я дивлюсь відверто!)
Тому і
діяти потрібно разом: цілеспрямовано, нахабно, вперто.
Стратегія
до успіху прозора – обов’язково розпочну із себе: ввімкну Я
посмішку свою, щоб посміхнулась Україна.
І
зрозуміти має кожний: ми всі пов’язані єдино!
Тоді
завуальована реальність сьогодення відкриється для нас новою сторінкою
завтрашнього дня. Оптимістичні надії справджуються завжди – тож необхідно їх
створити.
Хай
випробовує нас час: зціпивши зуби, мусимо все пережити!
Пам’ятаю,
колись Довженко писав, що «Україна у вогні», Ліна Костенко побачила її у багні,
а я скажу, що зовсім скоро ми будемо пишатися Україною у … Світі!
Головне,
не просто вірити – треба сильно захотіти!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.