Те, що реформи у науці вже давно назріли, мабуть не викликає сумніву ні в кого. Питання в тому, в який бік рухатися, яку модель організації науки обрати. Виходячи з проголошених намірів України вступити до ЄС, було б логічним реформувати українську науку так, щоб наблизити її до тих моделей які зустрічаються у країнах ЄС. При цьому також очевидно, що принципи організації європейської науки дуже сильно відрізняються від принципів організації радянської науки, які все ще використовуються в Україні.
Тому, натрапивши на статтю Максима Стріхи у "Літературній Україні" про "науковий" виклик майбутньому і посилання на проект закону, я, звичайно, зацікавилася тим, як цьому видатному фізику і літератору, який ще й став законодавцем, вдалося розв’язати таку складну задачу.
Найперше в цьому законі вражає те, що такий рудимент радянського часу, як Національна Академія Наук України (НАН), повністю зберігається у незмінному вигляді і продовжує фінансуватися з державного бюджету. Більш того, ще 5 галузевих академій також дбайливо зберігаються і фінансуються з державного бюджету.
Але це ще не все. Утворюються ще і додаткові органи управління. Це, зокрема, Національна наукова рада України, до складу якої входять представники Національної академії наук України (15 осіб), галузевих академій наук (10 осіб), наукових установ (30 осіб), вищих навчальних закладів (30 осіб) і всеукраїнських громадських наукових організацій (15 осіб). Тобто це така собі Надакадемія. Ця Національна наукова рада України "бере участь у виробленні єдиної державної наукової і науково-технічної політики; здійснює координацію наукових досліджень і науково-технічних розробок" і т.п. Більше того, запроваджується З’їзд науковців України, який раз на п’ять років затверджує "стратегію наукового розвитку держави на середньостроковий період", яка готується Національною радою України.
Але цього недостатньо. Ще буде створена Національна комісія з регулювання в сфері освіти і науки і Комітет з наукової етики. Всі ці новоутворення, зрозуміло, також фінансуються з державного бюджету.
Загалом створюється таке враження, що якщо порівняти це з моделлю організації науки в якійсь європейській країні, то у нас все буде зроблено точно навпаки. Наприклад, у Великій Британії немає Академії Наук, а в нас їх аж 6! У них один науковий ступінь, а в нас аж два! І в нас буде навіть З’їзд науковців, якого, мабуть, немає ніде в світі!