У порівнянні із 2004-м роком ситуація в Україні змінилась докорінним чином.
Коментар до статті «Дійде
той, хто іде», Олександр Палій, «День», 19 березня, 2013.
У порівнянні із 2004-м
роком ситуація в Україні змінилась докорінним чином.
Ту ситуацію приблизно окреслювала
фраза: «Мільйонери повстали проти мільярдерів!» Більш точно її назвала газета
«Бізнес» буржуазно-демократичною революцією.
У той час дрібна і
середня національна буржуазія була загнані у глухий кут. Це співпало із
незадоволенням значної частини населення.
Аж ось прийшов до влади
на хвилі цього невдоволення В. Ющенко і почав закладати підвалини фашизму у
державі. Тільки це не той фашизм, який йому закидають, підмінюючи значення
цього слова нацизмом на ґрунті підйому націонал-демократичних сил. Мається на
увазі фашистська корпоративна держава із владою бюргерів.
За даними більш-менш
незалежних експертів після приходу до влади Ющенка на місцевому рівні були
посунуті із посад можновладці, котрих звинувачували у корупції.
Як відомо із ЗМІ, ніхто
із них не був притягнутий до кримінальної відповідальності за незаконне
збагачення, перевищення влади, зловживання владою. На місцях економічна база
Партії Регіонів і частково комуністів залишилась недоторканою. Більш того, вона
розквітала!
На місця зміщених із
посад регіоналів були у абсолютній більшості призначені місцеві підприємці із
числа середньої та дрібної буржуазії. Миттєво місцевий і державний бюджет із
субсидіями, субвенціями та дотаціями почав ними «розпилюватися» через сотні
тисяч створених вказаною буржуазією посередницьких, частково –
виробничо-посередницьких приватних підприємств.
За декілька років
з’явилася нова спільнота – симбіозно-паразитична бюрократична буржуазія.
Олігархи вимушено
вступили із нею у союз. Чому вимушено? Тому що олігархічні клани завжди прагнуть
до монополії. А тут доводиться ділитися.
На жаль, у цій державі
ніхто не бачить загрози фашизації країни. Ніхто до цього часу не проаналізував
соціальний склад півторамільйонної «армії регіоналів». Це ж не партія
олігархів. Їх у країні декілька десятків сімей. Не може бути олігархом директор
цвинтаря – комунального підприємства, котрий через власні чи афілійованих осіб
підприємства виконує весь комплекс послуг.
Дещо вульгарно процедура функціювання
підприємств та «дерибану» бюджетів різного рівня розкривається у статті «ЖКХ –
в частные руки: в Мелитополе сто с лишним тысяч жителей города оказались
заложниками манипуляций городского головы» (газета «МІГ» від 21.02.2013).
Державний та місцевий
бюджет – це лише крихти. Якихось 360 млрд. грн. А є іще
1,5 трлн. грн. ВВП! Ось його «розпиляти» – це мистецтво! Особливо, що
стосується державних підприємств. Хоча про «розпил» приватних дуже добре
розповів перший віце-прем’єр у розповіді про джерела одержання цією доволі
молодою людиною задекларованого (!!!) капіталу у 300 млн. грн.
От якби економісто-юрист
Яценюк, котрий геніально не вміє чути людей, приїхав до Вінниці із даними про
те, хто і як отримує замовлення за кошти державного і місцевого бюджетів, а
також замовлення комунальних та державних підприємств, то йому було що сказати
людям. І під гасла відлучення від усіх вказаних джерел підприємств-вампірів
бюрократичної буржуазії стало б не 5 тисяч вінничан, а у 100 разів більше!
МИ НЕ ТАКІ! Ось головне
гасло опозиції!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.