Життя як у казці

А чи є за що ругати нинішню владу?

            Не відкрию ні для кого таємниці, якщо скажу, що населеня нашої країни, за великим рахунком, поділилось приблизно на два однакових табори. Одні ругають владу та хвалять опозицію, інші ж навпаки, опозицію хвалять, а владу клянуть на чому світ стоїть.

            Але, якщо бути чесними, то треба визнати, що не існує в світі такої влади, якою б були задоволені всі без винятку жителі тієї чи іншої держави. Просто одну владу ругають та ненавидять менше, а іншу інколи не просто ругають, а зметають в пориві всенародного гніву, влаштовуючи революції.

            При цьому часто забувають, що тих же самих правителів, яких клянуть, яких доводиться знімати силою, самі ж нещодавно і обрали.

            А чому, власне кажучи, обирали цих, як виявилось, поганих, котрих тепер треба знімати?

Та тому, мабуть, і обирали, що в передвиборних лозунгах чули обіцянки про золоті гори, запевнення, що всі люди будуть жити, як у казці, в країні потечуть молочні річки, а у справжньому житті ці обіцянки перетворились на золоті гори для самих політиків. Натомість звичайні люди замість молочних річок бачать прориви дамб, повені, забруднену воду, яку не можна вживати та в якій навіть риба вже жити не може.

            Нинішні правителі нашої держави, прагнучи прийти до влади, теж, між іншим, обіцяли українському народові якщо не казку, то приказку – це точно.

            Хто забув – в цьому легко переконатись, подивившись передвиборчу програму Партії Регіонів, яка люб*язно опублікована на їхньому офіційному сайті.

            Читаючи, диву даєшся, в якій країні зараз ми повинні були б жити, якби не оті кляті «папєрєднікі». Яких, до речі, незлим тихим словом регіонали поминають на самому початку своєї програми, одразу жалячись, який же тягар їм діставя у спадок від Ющенко та Тимошенко – і ВВП впав, і гривня знецінилась, і інфляція була висока і т.ін.

            Однак, жодним чином вони не згадують, скільки ж за час правління Ющенка при владі був Янукович на посту прем*єр-міністра країни.

            Читаючи програму далі, дізнаєшся, наприклад, що зараз, після трьох років правління регіоналів, кожна мама, яка народжує третю дитину, повинна отримувати 116 тис.грн. державної допомоги.

            Але чомусь, в реальному житті, ця сумма не сягає і 10 тис.грн. Решту ж коштів мати буде отримувати мизерними частинами на протязі 6 років. Чи треба пояснювати, наскільки сильно обісціняться ці гроші через шість років в нашій країні?

            Студентам взагалі обіцяли стипендію на рівні мінімальної заробітної плати. Але чомусь виплачують, починаючи з позначки у 300 грн.

            Всі школи обіцяли підключит до Інтернету. Я так розумію, тепер, щоб легше було виконати цю обіцянку, школи закривають? Тобто, чим менше шкіл, тим менше потрібно на комп*ютери і інтернет витрачати?

            Освіта взагалі визначена в програмі Партії Регіонів, як інвестиція в майбутнє. Тільки от чиє це буде майбутнє в уявленні регіоналів і яке воно буде, коли кількість шкіл постійно скорочується?

            Не менше уваги вже традиційно обіцяли і лікарям. Так, заробітна плата лікаря, якщо вірити передвиборним обіцянкам нинішньої влади, повинна зараз становити не менше 8 000 грн., а медсестри – не менше 5 500 грн. Але, чомусь, лікарям такі гроші лише сняться. Мабуть, все тіж «папєрєднікі» винні.

            Я от думаю, чи взагалі-то варто згадувати про обіцянку забезпечити на 100% ліками хворих на онкологічні, серцево-судинні захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, а сільські райони – пересувними амбулаторіями? Мабуть, варто, хоча це й не смішно зовсім, а виглядає більше як знущання, а не обіцянка.

            А, ще! Людей з обмеженими фізичними можливостями обіцяли забезпечити належними умовами лікування та необхідними технічними засобами реабілітації.

            Так я ото й дивлюся та диву даюся – а чому це у нас усі державні заклади, лікарні, аптеки і т.д. обладнали пандусами для візків? А… не обладнали, вибачте. Це ж лише обіцянки!

            І таких обіцянок – цілий вагон та ще й маленький візок на додачу. Там і традиційні високі пенсій, і 100 тис. найдешевших та найдоступніших квартир щороку, і саме чисте довкілля, і зниження податків, і стабільність економіки в цілому і т.д.

            Але, чомусь, замість шикарного рівня життя, через три роки правління регіоналів нашу державу визнають найбіднішою у Європі.

Податків ми платимо взагалі найбільше всіх у світі, по нашим дорогам неможливо їздити, а навіть те, що зі скрипом робиться, в подальшому перетворюється на суцільну купу сміття.

            Так, витратили сотні мільйонів на класний, чесно кажучі, стадіон у Львові – так збудували настільки у незручому місці, що він виявився взагалі нікому не потрібен. Тобто гроші з бюджету пішли в нікуди.

            Закупили швидкісні потяги – не змогли налагодти інфраструктуру, щоб корейська техніка коректно працювала з нашим електропостачанням. Так мало того, ще й як навмисно зробили найбільш незручний розклад руху. А про неймовірні ціни на квитки взагалі не варто згадувати.

            А в медицині «покращеня» настало таке, що самі медики вже відкрито заявляють про жахи медичної реформи.

            І таких передвиборних обіцянок, які або не виконані, або виконані так, що краще б взагалі не брались за їх виконання – сила-силенна.

            Та й взагалі, навіщо перейматись? Суд же постановив, що передвиборні обіцянки виконувати не обов*язково! От вони і не виконують.

            Тому не треба дивуватись, що владу ругає так багато громадян. Адже жодній особі не сподобається, коли їй постійно розказують казки та залишають у дурнях. От і українському народу це не подобається. І тому, коли у цього самого дуже терплячого народу це терпіння різко скінчиться, регіонали зможуть винити лише себе самих.

            Тому що будь-яка казка коли небудь закінчується. Навіть та, яку вже кілька років влада безперервно розказує нам усім.