Сьогодні Угорщина, а завтра - Велика Угорщина. Амбіції чи реалії?

Будемо пасти задніх, можемо проґавити Закарпаття та інші частини неньки України, а з нею і її недоторканість та територіальну цілісність.

Багато часу минуло з моменту підписання Тріанонського мирного договору (4 червня 1920 р.), умови якого Угорщина змушена була прийняти внаслідок поразки у Першій світовій війні. За ним наша сусідка втратила значну частину своєї території, оскільки близько 2/3 суші та населення відійшли: Румунії (Трансільванія, Східний Банат), Сербії (Воєводина, Західний Банат), Хорватії, колишній Чехословаччині (Словаччина, Підкарпатська Русь) та Австрії (Бургенланд). З того часу її межі залишилися незмінними й до сьогодні.

Втрата такої частини суходолу лежала великим каменем на серцях багатьох угорських політиків і ніколи не полишала думки про його повернення. Проте нагоди взяти реванш й відновити Велику Угорщину не було. Однак час біжить, змінюються покоління, а з ними міняються життєві та політичні пріоритети. Незважаючи на повоєнні перетряски, а згодом й геополітичні (мається на увазі розпад соціалістичного табору), економічну нестабільність, яка вирувала в 90-х, почуття національної ідеї, закладене у багатьох поколінь угорської еліти, не втратилось, а з часом почало набувати нових форм і на сьогодні є досить активним (що, на жаль, не можна сказати про українців). Молоді, амбіційні політики, у деяких випадках наглувато ігноруючи європейські еталони громадянського права, напористо втілюють ідею відновлення Великої Угорщини, яка з приходом до влади впливової націонал-радикальної партії «Рух за кращу Угорщину» (угорською це звучить «Йоббік») та провідної угорської правоцентристської партії «Союз молодих демократів - Угорський громадянський союз» («Фідеш») набула державного стратегічного пріоритету. Потрібно віддати їм шану, у них слова не розходяться з ділом. Концепція захисту інтересів угорців Карпатського регіону знайшла свою реальну державну підтримку.

Першим кроком у цьому напрямі офіційним Будапештом було активізовано роботу із запровадження інституту подвійного громадянства в країнах компактного проживання угорської діаспори. Завдяки цьому інструменту вирішено декілька завдань, зокрема створення громадянського суспільства на території Закарпаття з підданих Угорщини. З іншого боку – законодавчо неврегульована проблема біпатризму в нашій державі дає підстави нашим сусідам, не тільки угорцям, румунам, але й росіянам, використовувати її для вирішення власних зовнішньо і внутрішньополітичних цілей. Додатковим елементом впливу на вітчизняні органи державної влади у контексті вирішення вище окреслених питань закордонні структури використовують положення Європейської Конвенція з питань громадянства (Рада Європи, 1997-й рік), які спрямовані на лояльне ставлення країни-учасниці (Україна приєдналась до Конвенції у 2003р., а ввела в дію у 2007р) до явища подвійного чи множинного громадянства.

Наступним дивідендом, який отримає угорська сторона – це ще не освоєне електоральне поле. Знову ж таки, угорські політики не сплять, вони вже сьогодні проводять активну роботу зі своїми громадянами на Закарпатті та в інших країнах. Ось так на самих елементарних речах Угорщина створює дієві важелі впливу на наші вітчизняні органи влади і управління, оскільки у даному випадку важливу роль відіграє продумана політика наших сусідів з досягнення амбітних цілей, якій нам фактично протиставити поки що нічого.

Завершити почату роботу звичайно без підтримки із середини важко, тому Угорщина у цьому контексті опирається на Товариство угорської культури Закарпаття, яке на сьогодні одноосібно й віддано втілює забаганки своїх господарів з-за кордону. А як же не співпрацювати? Коли офіційним Будапештом через можливості Фонду національної співпраці, створеного при Міністерстві національних ресурсів Угорщини, фінансуються проекти та програми з підтримки соціально незахищених прошарків населення, налагодження співпраці громадських організацій, проведення ними фестивалів, річниць історичних подій, науково-культурних досліджень, тобто спрямовуються на вирішення низки соціальних, культурних та економічно-правових питань угорської діаспори. Ця сфера обслуговується рядом інших фондів. Зокрема, вагомий внесок здійснюється через фонд ім. Габора Бетлена. Його фінансова допомога орієнтована на Товариство угорської культури Закарпаття та Закарпатський угорський інститут ім. Ф.Ракоці ІІ та сягає більше мільйона американських доларів щороку.

Але чи насправді офіційні кола суміжної країни виділяють такі кошти на реалізацію потреб і прав співвітчизників закордоном?

Звичайно, кожна палка має два кінці. У нашому випадку з однієї сторони угорці виступають доброчинниками, проте з іншої, якщо уважно приглянутись до цієї проблеми, то мова йдеться про елементарний підкуп виборців.

Безумовно, угорські політики у боротьбі за електорат й надалі стимулюватимуть набуття нашими співвітчизниками подвійного громадянства, оскільки цій категорії громадян Угорщини за право користуватися шенгеном прийдеться віддячити своїми голосами на їх підтримку.

Якщо все, що відбувається розкласти по поличках, то можна дійти наступного висновку, що в Україні наші сусіди проводять черговий політичний експеримент, за яким спостерігають як європейці, так і росіяни. У разі вдалого його завершення слід очікувати активних дій у цій площині як з боку наших західних, так і східних сусідів. Тому відновлення Великої Угорщини цілком реальне.

У всьому цьому дійстві цікавим залишається малодієва позиція Європейського союзу з приводу автономістських устремлінь Угорщини, а отже це стимулює останніх до дій. Поєднання усіх цих чинників вказує на певні передумови до можливого, у майбутньому, переділу країн ЄС.

Тому, шановні громадяни України та політики, якщо будемо пасти задніх, можемо проґавити Закарпаття та інші частини неньки України, а з нею і її недоторканість та територіальну цілісність.