Неурядові «грантоїди» - кому вигідно?

Історія, окрім повчальної ролі, має властивість повторюватися. Що нам треба зробити, аби те, що відбувається далеко не трапилося за нашими вікнами...

4 червня у Єгипті до тюремного ув’язнення було засуджено 43 співробітників неурядових організацій. Рішенням суду було встановлено, що засуджені діяли незаконно, на кошти з-за кордону та втручались у внутрішні справи країни. До різних термінів ув’язнення було засуджено 30 іноземців та 13 єгиптян, усі фонди заборонених рішеннями судів організацій були конфісковані. Водночас, суд Єгипту прийняв рішення про закриття ряду неурядових іноземних структур, що фігурували у справі, а саме – Міжнародний республіканський інститут (International Republican Institute, IRI), Національний демократичний інститут міжнародних відносин (National Democratic Institute for International Affairs, NDIFIA), німецький Фонд Контрада Аденауера, Freedom House, Міжнародний центр для журналістів (International Center for Journalists, ICFJ). Як заявив прокурор Абдель Фаттах Хамед, ці структури і їх представники готували кадри на виборах, а це заборонено організаціями з розвитку громадянського суспільства.
Зазначене рішення стало наслідком скандалу річної давності, коли єгипетська влада заявила, що неурядові організації, які формально називаються незалежними, фінансувались урядом США. За матеріалами справи, Держдеп США, після повалення влади Мубарака, перенаправив на потреби зазначених структур 150 мільйонів доларів, попередньо задекларованих як військова допомога Єгипту. Нагадаємо, що з 2011 року влада Єгипту розпочала кампанію проти організацій, зайнятих політичною діяльністю, серед яких декілька американських структур, пов’язаних із двома головними політичними партіями США.
Такий екскурс у країну, яка ще донедавна була «Меккою» для українського туриста, дає можливість зробити два висновки: перший – якщо у вас в країні все гаразд, панує мир і спокій, це гарантовано комусь не до вподоби, оскільки країна, що потенційно, у перспективі, може стати впливовим політичним гравцем чи то у Європі, чи у світі, просто НЕВИГІДНА. Висновок другий – немає нічого простішого, аніж дистанційно, без залучення військ, спричинити масові заворушення, зміну влади, а згодом призначити «оплачуване» керівництво, слухняне і поступливе.

Щось таке пригадується з 2004 року в Україні, коли внутрішню і зовнішню політику нашої держави визначали у Держдепі США. Можливо саме тому на часі Прокуратурою України було розпочато перевірку щодо можливого фінансування політичної діяльності партії «Батьківщина» іноземними компаніями в 2007-2010 роках. Паралельно перевірятимуть й інші партії на предмет причетності до використання заборонених українським законодавством закордонних коштів на ведення політичної боротьби.
Якщо пошукати аналогії серед колишніх пострадянських країн, пригадується квітневе інтерв’ю німецькій телерадіокомпанії «ARD» президента РФ В.Путіна, який зазначив, що у Росії станом на квітень 2013 року діє 654 неурядові організації, які отримали на свою діяльність з-за кордону майже мільярд доларів. І це тільки за перших чотири місяці цього року. На противагу 654-м закордонним, за межами Росії діють лише 2 неурядові організації – одна у Європі, одна у США. Причому, за твердженням Путіна, який представив відповідні документи, під пильним оком контррозвідувального підрозділу по боротьбі із шпіонажем Міністерства юстиції США.
Що ж тоді можна говорити про українські реалії, де представництва іноземних НУО та фінансовані ними вітчизняні громадські організації виростають як гриби після дощу. Кількість проектів і програм, фінансованих з-за кордону через дипломатичні місії, що працюють в Україні, є незліченною. Працюючи по схемах як централізованого розподілу на всеукраїнські проекти, так і точкового адресного надання коштів регіональним НУО, іноземні грантодавчі структури павутиною фінансування і підконтрольності охопили усю країну. Попри задекларовані гуманітарні проекти, на закордонні кошти проводяться незчисленні дослідження, розслідування, акції. Як наслідок, регулярні заяви у вітчизняних та закордонних ЗМІ про «порушення прав, утиски свобод, корупцію» і т.п. завдання одне – максимально дестабілізувати ситуацію в Україні і звинуватити «неугодну» для Закордону владу у всіх смертних гріхах.

До чого можуть призвести такі дії, українці мали змогу спостерігати на прикладах Алжиру, Марокко, Сирії, Єгипту. «Кольорові революції» спричинили тільки хаос і розруху, після яких ці країни вибули з театру зовнішньополітичного впливу на Близькому Сході.
У політичному дискурсі під «кольоровими революціями», як правило, розуміють «процес зміни правлячого режиму під тиском масових вуличних акцій протесту і за підтримки фінансованих з-за кордону неурядових організацій». Існує більш «жорстке» визначення - «кольорова революція» - це «державний переворот, що здійснюється з переважаючим застосуванням методів ненасильницької політичної боротьби, як правило «в інтересах и при безпосередній домінуючій участі в плануванні, організації та фінансуванні з боку іноземної країни чи групи іноземних країн, громадських чи комерційних організацій. Картина доволі знайома як для України, так і для інших «неугодних» держав.
Однак, в жодній з країн, де були застосовані технології «кольорових революцій», революційної ситуації насправді не було. Достатньо поглянути на рівень життя в таких країнах, а також на катастрофічні соціально-економічні та політичні наслідки революційних «завоювань», щоб зробити висновок щодо штучної інспірованості ззовні змін, які відбулись.

Тепер аналогії бачимо у спокійній до сьогодні Туреччині, , яку уже декілька тижнів лихоманить від масових заворушень. Тут також не обійшлось без впливу з-за меж країни та використання новітніх технологій маніпулювання свідомістю. Як заявив напередодні прем’єр-міністр Туреччини Р.Ердоган, «Існує загроза під назвою Twitter. Там можна знайти приклади виняткової брехні. Соціальні мережі - найстрашніша загроза суспільству». Як наслідок, 5 червня у місті Ізмір на заході Туреччині заарештовано 24 блогери, які підозрюються у розпалюванні заворушень в соціальних мережах і в поширенні антиурядової пропаганди. Ще 14 блогерів оголошені в розшук.
Насамкінець, розглядаючи фактори, притаманні для України, мусимо констатувати, що для її сьогодення комплекс передумов, необхідних для природного виникнення протестних настроїв, відсутній. Однак, саме це й спричиняє зростання фінансової та організаційно-інформаційної підтримки т.зв. «опозиційних» сил та лояльних неурядових організацій з-за кордону. Зауважте, що першочерговими об’єктами для іноземного втручання є лише ті країни, в ресурсах яких, їхньому стратегічному чи геополітичному становищі зацікавлені провідні гравці світової системи.
Історично склалося, що Україна стоїть на перетині надважливих геополітичних систем, що робить її ласим шматком для згаданих гравців. Проте право вирішувати напрямки співпраці і подальшого розвитку у світовому співтоваристві належить виключно українському народові та делегованій ним владі. Втручання ж ззовні жодним чином не передбачено ні українським законодавством ні самими принципами міжнародного права. А отже, будь які спроби такого «позитивного впливу» повинні присікатись у зародку.