«Волинська трагедія» і незрозуміла політика західного побратима

Як пояснити факт реєстрації у квітні 2013 року Сеймом РП проектів Ухвал «Про геноцид польського населення Східних Кресів, вчинений ОУН-УПА у 1939-1947 роках»

З початку 2013 року польський медіа ресурс переповнений публікаціями, в яких висвітлюються історичні факти українсько-польських відносин 1939 – 1947 років. При цьому, трактування тих чи інших подій має однобокий характер, звісно на користь Польщі.

         У більшості пересічних Українців навівається смуток та непорозумілість чим обумовлена така зверхність та політичне безглуздя з боку західного побратима? Адже протягом багатьох років українська влада і суспільство цілеспрямовано крокували на закріплення добросусідських відносин, взаємоповаги та порозуміння.      

Натомість, з кожним днем спекуляції на пам’яті загиблих під час волинських подій 1943 року та акції «Вісла» 1947 року, набирають все більших і більших «обертів» у польськомовних ЗМІ.

Невже такі зусилля поляків викликані побоюваннями реальних можливостей України стати членом Євросоюзу. Оскільки такий перебіг обставин фактично нівелює можливість поповнювати дефіцит «дешевої» робочої сили за рахунок громадян України, які порівняно з росіянами та білорусами найбільше отримують т.зв. «Карт поляка», чи перекреслить омріяні сподівання інспірувати автономістські прояви в середовищі етнічних поляків України, чисельність яких планується штучно збільшити під час чергового Всеукраїнського перепису населення. 

          Можливо, але цікавим є те, що однобоке тлумачення історичних фактів українсько-польських стосунків 1939-1947 років не обмежується лишень одними публікаціями. У цьому напрямку, через призму шовіністично налаштованих «кресових» структур ініціюється проведення, звичайно на території Польщі, різних конференцій та семінарів, при чому преважна більшість учасників, як не дивно, є поляки.

Про те, високопосадові особи суміжної держави всіляко заперечують свою причетність до всього, що відбувається і на офіційному рівні продовжують голосити, що політика їх держави по відношенню до України реалізується виключно в рамках дружніх стосунків.

З одного боку виглядає правдиво, але ж як пояснити факт реєстрації у квітні 2013 року Сеймом РП проектів Ухвал «Про геноцид польського населення Східних Кресів, вчинений ОУН-УПА у 1939-1947 роках» та «Про відзначення 11 липня - Днем мучеництва кресов’ян». Невже саме в такому векторі реалізується дружня політика та кроки до побратимства.

Ще одним прикладом такого «побратимства» є нещодавнє проведення польською стороною, як не дивно вже на території України, міжнародного наукового семінару «Вільний з вільним. Січневе повстання в польсько-українській перспективі» з нагоди 150-ї річниці польського повстання 1863-1864 років проти Російської імперії. В ході якого, надзвичайний та повноважний посол Республіки Польщі Г.Літвін намагався переконати присутніх, що саме Україна має шанувати та дякувати полякам за свою незалежність, яка здобута «пролитою кров’ю» польських повстанців. Що викликало непорозуміння серед присутніх до чого тут «Січневе повстання» та незалежність України? А що робити з литовцями та білорусами, які поряд з українцями воювали на боці поляків? Дивно, бо пан Г.Літвін напевно і сам зрозумів, що готуючись до промови сплутав публікації своїх співвітчизників із матеріалами підручників історії, оскільки почервонівши та розхвилювавшись відразу заголосив про дружню політику Польщі.

Випадок кумедний, але відверто шкода пана посла і не лише його, а й тих польських політиків, «кресових» активістів, науковців та інших осіб, які паплюжать пам'ять сотень загиблих поляків та українців як під час «Січневого повстання», так і трагедії на Волині та під час акції «Вісла», роблячи на цьому сучасну політику.