Трагічні події у Врадіївці Миколаївської області безумовно вразили українців своєю жорстокістю та обставинами нелюдського злочину. Про це країна говорить уже не перший тиждень. Однак привід для написання матеріалу дещо інший, адже саме на «врадіївських» подіях зросла, як гриби після дощу, ціла плеяда «активістів за гроші». Саме вони, нікому не відомі «революціонери» підхопили резонанс події і банально використали її для власних меркантильних і далеких від справедливості та співчуття потреб.
Починаючи з трагічної ночі 2 липня, коли країну облетіла новина про штурм райвідділку міліції та його першопричину, щодня й до сьогодні на горі однієї людини паряться політики і заробляють реальні гроші навколополітичні громадські організації. В перші дні у Врадіївці бачили й «Свободу», й «УДАР», й «Батьківщину». Врешті решт, кого там тільки не бачили.
Однак «найвідомішим» протестувальником Врадіївки 26 липня став один із організаторів «врадіївської ходи» Василь Любарець. Зовсім невідомий для пересічного українця, Любарець зумів привернути увагу до своєї персони, очоливши ходу на Київ. Як згодом стало відомо від односельчан потерпілої, у ході «на столицю» не бере участь жоден мешканець їх селища.
Мешканці селища Врадіївка висловили своє невдоволення тим, що політики використовують їх трагедію для власних інтересів і виключно для політичного піару. Зі слів мешканців Врадіївки, які були оприлюднені провідними інформагентствами та телеканалами, політики розповсюджують недостовірну інформацію про ходу на Київ, адже серед тих, хто йде до столиці, не було жодного їх односельчанина, а тільки мешканці Кіровоградської області. «Про нашу трагедію політики вже забули. Вони хочуть заробити політичні дивіденди на людському горі», - свідчили мешканці селища.
Громадський рух з обнадійливою назвою «Спільна Справа», очолюваний ще одним «співчуваючим» О.Данилюком, планував зібрати у столиці потерпілих від незаконних дій або бездіяльності правоохоронців з усіх куточків України. Однак мета односельчан дівчини, яку мало не вбили ґвалтівники, це «унеможливлення повторення трагедії, яка сталася та очищення міліції від «покидьків у погонах», а не марші на столицю.
Такий коротенький екскурс у недалеке минуле зумовлений виключно прагненням розставити акценти на тому, де дійсно трагедія і людський гнів, а де політика і піар. З цим, здається, уже все зрозуміло.
Не зрозуміло лише одне, - чому головний «протестувальник» та лідер ходи виявився громадянином США з українським ім’ям і прізвищем: Василь Любарець. Активний учасник «помаранчевого Майдану» 2004-го та «податкового Майдану» 2010-го. За віросповіданням – мормон, що є типовою ознакою багатьох відомих американців. 22 липня ініціатор Врадіївської ходи Любарець отримав 10 діб адміністративного арешту за організацію і проведення мітингу на Майдані Незалежності у Києві. Як згодом повідомили засоби масової інформації, «на знак протесту проти вироку він оголосив голодування. Під час розмови Василь Любарець повідомив, що жодних претензій ані до умов тримання, ані до ставлення до нього персоналу спецприймальника він не має, на здоров’я наразі теж не скаржиться».
Хто він, як потрапив у вир подій навкло Врадіївки і яка його особиста мета? На ці та інші питання спробую відповісти більш детально у серії публікацій, основою яких стали власні роздуми і інформація з відкритих джерел та Інтернету.
Отож, Любарець Василь Олексійович, 1956 року народження, народився у тоді ще Казахській РСР, у 1973 році закінчив Пирятинську загальноосвітню школу № 2, що на Полтавщині. У 1978 році Любарець – уже випускник інженерного факультету Київського вищого інженерного училища зв’язку ім. Калініна. Для тих, хто малознайомий з напрямками підготовки кадрів цього закладу, доведу, що в Союзі це було одне із найвідоміших училищ військового напрямку, яке готувало висококваліфікованих зв’язківців для збройних сил. Відповідно, інформація, яка вкладалась у вуха слухачам, була і залишається з грифом «не для всіх», себто «таємно».
Саме з таким «таємним» багажем знань Василь Любарець і розпочав свою нелегку дорогу військового інженера на надсекретному вузлі зв’язку у Генеральному штабі Збройних сил Радянського Союзу.
Подальша доля Любарця, яка закинула його спочатку у США, а згодом, регулярно, у найвідповідальніші моменти сучасної української історії, – у Київ, складалась не менш цікаво і заплутано, однак це тема наступної розповіді. Інтрига ж у тому, хто стоїть за Любарцем і яка його справжня роль у згаданих подіях.