Українська нація та перший принцип етнопсихології

Формування будь-якої політичної нації, за Ентоні Смітом, полягає у протиставленні. Етнопсихолог І. Данилюк визначає формулу такого протистояння – «ми/вони».

Формування будь-якої політичної нації, за Ентоні Смітом, полягає у протиставленні. Етнопсихолог І. Данилюк визначає формулу такого протистояння – «ми/вони». Теоретичну базу конфліктного характеру політико-національного життя розробив ще Л. Гумільов. Отже, будь-яка нація в політичному розумінні – це суб’єкт колективного психологічного конфлікту.

   Нині українська нація – це етнографічна маса, котра зберігає своє ментальне, культурне самоусвідомлення. Українців єднають:

- спільна пострадянська економічна спадщина;

- спільна постетноцидна ментальна спадщина;

- спільна постгеноцидна моральна спадщина.

   Все інше – примарна хмара давно забутих цінностей. Втім, є ще один чинник, який переважає усі інші, навіть соціоекономічний. Це – етноконфліктний характер підсвідомості етнофорів. Дану конфліктність можна охарактеризувати також як спільну постгеноцидну спадщину. Вона закладена на всіх рівнях свідомості («свідоме», «підсвідоме», «несвідоме»).

   1648 рік – кульмінація українського історичного процесу, коли «народність» (за Ю. В. Бромлеєм) виявила всі ознаки нації. Ця нація набула етнографічний характер. Вона сформувалась на трьох постулатах:

- мовно-культурна ідентичність;

- цивілізаційно-релігійна ідентичність;

- ненависть до соціоекономічного «гнобителя» та цивілізаційного опонента – поляків-католиків.

   У різанині польської шляхти та знищенні католицизму 1648-1649 років виявилась спільність наддніпрянців, подолян, волинян, киян, запорожців, полтавчан. Втім, українську «народність» до «нації» підштовхнули не козаки. Це зробили литовсько-руські та свої ж руські шляхтичі. Саме їхній феодальний соціоекономічний стиль, кооперація з орендарями, польська податкова система створили умови для повстання, оформили складний комплекс несприйняття русинами поляків. Одержавлення козацько-селянського бунту в 1649 році (проголошення «Війська Запорозького», Зборівський мир) остаточно завершило цей процес. Багаторічний конфлікт сприяв психологічній еволюції українців. З феодальної власності вони перетворились на військову націю. Рух у бік політизації національної свідомості українського селянства та міщанства перервався після 1654 року. Спроби Виговського, Дорошенка, Мазепи не мали успіху. Вони тільки відтягнули до 1764 року символічне знищення українського національно-державного утворення, що, фактично існувало лише протягом 1649-1667 рр.

   Новий ворог обрав нову тактику, на відміну від поляків. Він став союзником, «другом», «старшим братом». Остаточного усвідомлення цього, слід зазначити, не з’явилось і сьогодні. Однак, крах ідей Драгоманова в уряді Винниченка-Грушевського 1917-1918 рр. сприяв відкладенню цієї тези у колективній підсвідомості. Колективізація, Голод 1933 року, Сибір опустили її ще глибше – у колективну несвідоме. 1918 р. з його Вільним Козацтвом і Гетьманатом П. Скоропадського остаточно оформив політичний характер української нації. Вона визначилась як селянська, хліборобська, індивідуалістська етнічна спільність. Про це писав і В. Липинський. Автохтонні русини-малороси стали політичними українцями. Для цього виявилось достатньо першої більшовицької навали січня-березня 1918 р. Панське майно українці розграбували, але ділитися ні з ким не забажали. Нація приватних власників та індивідуалістів. Останнє нас і згубило в 1919-1922 рр. Колективізація знищила селянство, а урбанізація Хрущова-Горбачова закріпила перемогу східного сусіда. Без селянства українців нема, що переконливо доводили Драгоманов, Петлюра, Липинський. Без класу селян-власників – ми хуторне стадо.

   Нині залишається лише три речі, що тримають на плаву українську націю як етнографічну масу:

- шароварна культура;

- державний статус;

- етнопсихологія.

   З усіх трьох найсильнішою категорією політичної філософії та історичного процесу є етнічна психологія. Саме від неї слід відштовхуватись у відновленні національно-політичної свідомості української етнографічної маси. Першим етнопсихологічним принципом, за закономірностями соціокультурної антропології, є конфлікт. Далі – чиста етнополітологія. Історичний процес визначає зовнішніх ворогів, соціоекономічні відносини – внутрішніх.

   Маючи чітко означену концепцію зовнішньої ворожнечі, можна займатись дисципліною та організацією українських мас, що буде сприяти як відновленню національно-політичної свідомості, так і зміцненню економічного, промислового, військового потенціалу країни.