Саліна, червень 1941го

01 вересня 2013, 23:19
Власник сторінки
Dolce far niente
0

Совєтізація



Щороку, останньої неділі червня, починаючи з 1991-го, в Добромилі біля колишньої в’язниці збираються люди, щоб пом’янути замучених земляків і родичів під час зачистки 1941 року.

Вони йдуть від в’язниці дорогою на Нижанковичі, завертають у село Солянуватка, заходять у браму колишнього сільзаводу – Саліни, а далі сходами  через розкішний сад на один пагорб та другий. На верхньому – братська могила з хрестом і замурований отвір соляної шахти. На нижньому над шахтою, що колись була доверху заповнена трупами (глибина її 100 метрів), каплиця, довкола якої проводять жалобні заходи щороку.

З книги з документальними свідченнями «Саліна» випущеної 1995го року.

 

Гірше ніж пекло

У перші дні після відступу каральних військ НКВД  люди кинулись до Добромильської тюрми шукати заарештованих родичів. Із брами вибіг лікар-єврей у окулярах і закричав:

 «Не ходіть туди, не ходіть! Навіть у пеклі  такого звірства не побачите!»

                   ( Івання Крук-Красневич, 1923 р.н.м.Добромиль)

 

Червоний черевик

Дівчинка-підліток бачила, як до Саліни їхали вантажівки, накриті брезентом. В одному місці брезент відхилився і стало видно ногу в червоному черевику. Після зачистки з Перемишля прийшла мати шукати сина. Вона плачучи розповідала, що її сина забрали просто з хати, не давши йому навіть одягнутись, і що взутий він був у червоні черевики.

 Ця історія нагадує чорно-білий «Список Шиндлера», де іноді з’являється червона пляма – пальтечко дівчинки з гетто. Жінка так і не побачила тіло сина, його вкинули в соляну

шахту.

                                         ( Євгенія Х., 1927 р.н., м,Добромиль)

 

Охоронець

Щоб позбутися майбутніх свідків, працівників заводу викликали в дирекцію, буцімто по гроші.Дві молоді дівчини підійшли до прохідної, але охоронець їх не впустив.Сказав, щоб йшли геть, бо буде стріляти.

                                    ( Антоніна Моцяк, 1930 р.н, с.Кропивник)

 

Відро з водою

 Одна жінка побачила колону змучених в’язнів і вибігла на дорогу з відром води, щоб напоїти.Пролунала автоматна черга, і вода потекла на землю, змішавшись з кров’ю.                              

( «Остання дорога» Марія Прокопець)

 

Розп’яття

 

Екзекуція проводилась в конторі і в костелі на території заводу. Гуділи мотори машин, щоб заглущити крики. Потім люди побачили контору, залиту кров’ю по саму стелю. А в костелі над вівтарем висіло тіло розіп’ятого чоловіка. Знайшли закривавлені дерев’яні молоти для трамбування солі, в які було вбито гострі цвяхи. Це – для слабких, щоб не витрачати патрони, так потрібні на війні. Розстрілювати тільки сильних.

                                            ( Євгенія Х., м. Добромиль)

 

Одежа

На території заводу знайшли купи одягу.Перед смертю жертв змусили роздягнутися.Це робилося для того, щоб потім тіла не змогли ідентифікувати. Справді, соляна ропа роз’їла обличчя до невпізнання.                         

                                                   (Йосип Мешкало, 1931 р.н., проживав на території сільзаводу)

 

Ексгумація

Німці швидко знайшли замасковану дерном шахту. Відкрили люк – вдарив нестерпний сморід. Тоді зігнали місцевих євреїв. Одні кажуть 100, інші – 200 чоловік. Ті витягували тіла і складали для опізнання.На самому верху наповненої шахти лежало тіло молодої жінки з відрізаними грудьми і розпоротим животом, а коло неї шестимісячне немовля.

                                                  ( Йосип Мешкало)

 

Доля євреїв

Євреї вантажили неопізнані тіла на підводу й тягнули нагору, де біля другої шахти вирили могилу. Схил був крутий і слизький. Якщо хтось з євреїв падав, його добивали і клали на підводу. Тому дехто з них похований у братській могилі. Коли євреї насипали могилу, їх розстріляли і вкинули в шахту поруч.

                                                     ( чув від батька , Михайло Кріль, м.Львів)

 

Наруга над могилою

Після війни комуністична влада зрівнювала кілька разів могилу із землею і викидала хреста. Люди відновлювали. Потім все заросло терном. Тільки на початку 90-х могилу знову насипали.  І при сприянні місцевої влади побудували каплицю біля першої шахти, зробили сходи на пагорб, і щороку поминають загиблих. Будують і невелику церкву на території колишнього заводу, а потім дитячого санаторію (!). Ходять чутки, що там знову буде оздоровчий комплекс, чого допустити не можна, бо тут кожен клаптик землі просякнув кров’ю.

                                    ( Іванна Крук-Красневич, м.Добромиль)

 

Бог знає всіх поіменно

Пошуки в архівах допомогли б ідентифікувати більшість жертв із поховань у Саліні, яких налічують приблизно 3 600. Це в’язні Перемишльської тюрми, місцеві, діти з Перемишльського сиротинця, працівники сільзаводу, безпосередні виконавці. Національний склад: українці, поляки, євреї. Соціальний склад: робітники, службовці, духовенство , інтелігенція, селяни. Подібне відбувалось усюди в останню декаду червня 1941 року: В Мостиськах, Раві-Руській,Самборі, Дрогобичі, в кожному селі й місті. У Самборі в’язнів годували людським м’ясом.

 Свідки називають прізвища тих, хто брав безпосередню участь у зачистці в Добромилі: Ліборцов ( виконавець), голова  міської ради Петровський, секретар райпарткому Бубнов, міліціонер Кремер, директор сільзаводу Прокоп’єв ( згодом директор хлібзаводу в м. Долина).

 

17 з половиною тисяч. Стільки росіяни розстріляли в одному лише Рава-Руському районі. В червні 41го.

 

«В суботу 26 червня 1941 p. мешканці містечка Добромиль відкрили на Саліні за містом, поблизу села Ляцьке (тепер Солянуватка), яму, повну трупів. Яма-шиб, глибока на яких 36 метрів, скривала в собі 77 трупів. Теж знайдено 51 трупів помордованих НКВС в'язнів в двох провізоричних могилах на подвір'ї в'язниці, рештки спалених трупів в будинку дирекції лісів. Тіла страдальників були так побиті, що багатьох з них не можна було вже розпізнати. Пізнати вдалось: о. Кебуза з с. Макова. Він мав поломані руки і відтятий язик. Далі ще знайдено Миколу Возьного з Ляцького, якого тіло було подіравлене штиками. Як вдалось устійнити, екзекуція большевицьких опричників відбулася в четвер 26 червня, а її виконавцями були: голова міськради Петровський, секретар райпарткому Бубнов і місцевий міліціянт Кремер. Стверджено теж, що відступаючі відділи совєтської армії забили в селі Княжполіо. Петра Дутка і п'ятьох селян».

Ексгумація в Добромилі кінця червня-поч.липня 1941р. На задньому плані словацькі військові.

Витягування жертв НКВД з соляних шахт в Добромилі.

6 липня 1941 року. Святкування звільнення від російської окупації в Добромилі.

Липень 41го. Молодь в Добромилі працює над спорудженням могили закатованим (за рік-два 90% цих молодих людей підуть у ліси воювати спершу німців, а потім і кацапів, переважна більшість з них не доживе до 1947го)


P.S. Я одного не розумію. Ну розстріляли, ну скинули трупи в соляну шахту... Але для чого треба було катувати? Животи розпорювати? Груди відрізати? Цвяхами до стіни прибивати? Може російський комуняка Геіч ака Бурлака це пояснить?


Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.