У Європі мер з мітлою та лопатою - норма

Чи вміє наша влада відробляти довіру та гроші?

У нас  модно говорити про євростандарти. На жаль, це лише слова, які ще не скоро стануть реальністю. Не може бути так: ухвалили пакет гарних законів і ми одразу в Європі. Формально, можливо, й так. Але ментально – це буде не скоро. Це станеться тоді, коли ми навчимося жити за правилами. Оскільки певний період мого життя пов’язаний із Європою, можу зробити певні порівняння.  

Чому усі дивуються з того, що на вулицях європейських країн так чисто? Не тому, що у них двірників більше, просто люди не смітять. Подивіться, на що перетворили річку Інгул! Ми ж навесні провели в Кіровограді суботник і вивезли не одну вантажівку сміття. Хіба так важко прибрати після пікніка родиною чи з друзями? Це буде приклад для дітей. Вони виростуть і привчатимуть «прибери за собою» своїх дітей. Це як у Булгакова: розруха в нашій голові. От поки цю розруху ми не виб’ємо із власної свідомості – не заживемо краще.

Ми будемо жити краще, коли перестанемо боятися міліціонера, який у невеличкому райцентрі почувається всесильним і може безкарно вбивати та гвалтувати. У Європі міліція має претензії лише до порушників. Не дивно, що українську міліцію, яка має нас захищати, ми вважаємо ледь не ворогом. А в Європі поліцейському довіряють так, як і церкві. Там правоохоронці не ховаються у кущах. Там судді не «колядують». Там у чиновників не «посівають». Там не саджають без вини, бо хтось комусь перейшов дорогу. Там не порушують кримінальних справ, аби «мізки вправити». Також там не відбирають бізнес. Для Заходу це дикість. Це щось із часів варварів...

У Європі є певні традиції. Скільки років ми йдемо у Європу? З часу Незалежності?!! Але з року в рік вимоги до нас не змінюються. Їх навіть більшає! Але яким би довгим не був цей перелік,  першою стоїть боротьба з корупцією. Українці кажуть: «не помажеш – не поїдеш». Європа також не біла й пухнаста. Але якщо ти «помазав», можеш ставити хрест на своїй кар’єрі. Отримати так званий «вовчий квиток» страшніше, аніж сісти у в’язницю. Це удар по репутації.  Удар, після якого людина не піднімається. У нас усе з точністю до навпаки...

В Україні люблять цитувати Антуана де Сент-Екзюпері «ми відповідаємо за тих, кого приручили». Європа живе за цим принципом. Він – про людські стосунки. Якщо міністр попався на корупції - йде у відставку прем’єр. Якщо депутатів звинуватили у марнотратстві – подає у відставку спікер палати. Під час мого навчання в Лондоні стався випадок, коли спікер палати Громад Майкл Мартін пішов у відставку. Причина? З’ясувалося, що депутати витрачали бюджетні гроші на власні потреби. 

Така відставка востаннє була в Англії три сотні років тому. У нас подібний інцедент лише б підняв хвилю у склянці води. І крапка. Саме тому в Європі владі вірять у рази більше, аніж нашій. Там люди знають, за що вони платять цій владі. І влада відробляє ці гроші. Європу не здивуєш тим, що мер їздить на роботу на велосипеді, бере в руки мітлу і замітає вулицю рідного міста чи містечка. Чому ж українські чиновники вважають, що  обійнявши якусь посаду, вони ухопили Бога за бороду? Але, чим вище вын буде дерти носа, тим болючіше падати...

  У Європі вміють захищати свої права. Скорочення зарплати лише на одне євро змушує людей мітингувати. Вони не бояться відстоювати те, що передбачено законом. Вони не бояться захищати свої законні права. На вулиці людей виводять профспілки, а не партії. У Європі навіть не знають, як це - організовувати мітинг за гроші.

Викорінити наші «болячки»  не можна за один день. Це тривалий процес. На мою думку, так, як в Європі, ми заживемо тоді, коли кожен українець, не залежно від посади, статусу чи віросповідання, зрозуміє, що він уже давно живе не в «совку», а у вільній, власній державі, що ми - європейці, які дотримуються певних принципів і на цих принципах виховують своїх дітей.