Довічне ув'язнення по українськи - сумнівне милосердя

Взявши на себе зобов'язання не застосовувати смертну кару, Україна забула утримувати довічно засуджених в людських умовах. Як же виживають ув'язнені, у яких адміністрація краде гроші та їжу?

Уже майже 18 років вищу міру покарання у вигляді розстрілу в нашій країні припинили застосовувати, а з 2000 року вироки у вигляді смертної кари були замінені на довічне позбавлення волі. Варто повертати смертну кару чи не варто? Ця тема в черговий раз збурює суспільство своєю провокаційною дискусійністю. На щастя, повернення смертної кари в нашій країні неможливе. Але якби смертна кара на практиці існувала, то десятки, а можливо і сотні людей, що відбувають нині довічне покарання, були б розстріляні в разі «судової помилки». Багато хто вважає, що ті, хто скоїв страшні і жорстокі, нелюдські злочини, мають каятися в жорстоких і нестерпних муках. Права людини ж схиляють до милосердя, тому що навіть ці особи мають відбувати покарання в належних людських умовах, і до них не можуть бути застосовані тортури і жорстоке поводження. До того ж усі ці люди переконливо свідчать, що вони не живуть, а животіють.

Нещодавно до нас звернулися родичі Водотовки Валерія Петровича, який відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі  у виправній колонії № 8 Житомирської області.  Валерій, якому було призначено судом вищу міру покарання – розстріл, а згодом, після її скасування, замінено на довічне ув’язнення, вже 21 рік перебуває за ґратами. Через своїх родичів Валерій повідомив нам наступну інформацію.

У кінці травня, а саме 24.05.2013, адміністрацією УВК № 8 було вкрадено всі наявні кошти з особистих рахунків ув’язнених довічників. Дані кошти на особистих рахунках беруться з грошових переказів родичів, друзів, релігійних та благодійних організацій і призначені для здійснення особистої купівлі продуктів харчування та товарів для побуту і гігієни в тюремному магазині. Щоб накопичити більші суми на рахунках, адміністрація УВП №8 на кілька місяців призупинила особисті купівлі, а потім вкрала гроші.

У засудженого Водотовки В.   і його співкамерника Дзигуна Олександра зникли всі гроші з особових рахунків.

Представники адміністрації УВП № 8 спробували пояснити засудженим, що нібито скористалися цими грошима для оплати комунальних послуг, які надаються  засудженим, і що нібито зроблено було це відповідно до наказу Мінюсту № 396/5 від 07.03.2013. Проте даний наказ поширюється лише на категорії засуджених до позбавлення волі і обмеження волі –  ані слова там не сказано про засуджених до довічного позбавлення волі.

Насправді,  згідно з законом,  засуджені до довічного позбавлення волі перебувають на повному державному утриманні.

Таким чином працівники адміністрації УВК № 8 вкрали гроші, використовуючи власне службове становище, за попередньою змовою.

Засуджені зверталися зі скаргами до прокуратури міста Житомир, прокуратуру Житомирської області  і в Генеральну прокуратуру, проте отримували лише відповіді про те, що прокуратура розбереться і надасть аргументовану відповідь.

Через 3 місяці, а саме  16.08.2013,  прокурор міста Житомир  Титарчук І.  відповів у письмовій формі на скаргу засуджених, що злочину в діях адміністрації прокуратурою не виявлено, і послався на той же наказ № 396/5 07.03.2013 Мінюсту України, який не стосується категорії засуджених до довічного позбавлення волі. Тобто, можливо, проявив власну некомпетентність, а можливо  – свідомо взяв участь у приховуванні злочину, скоєного адміністрацією  УВП.

В березні 2012р Водотовка В. П. звернувся до Президента України Януковича В.Ф.  з клопотанням про  помилування, оскільки згідно до закону   особа, засуджена на  довічне позбавлення волі, якщо вона відбула  20 років даного покарання, має право звертатися до Президента України з проханням про помилування, яке може бути здійснене у вигляді заміни довічного позбавлення волі якимось конкретним строком позбавлення волі. Тобто, сама можливість  задоволення даного клопотання Президентом України дає людині, яку засуджено на довічне ув’язнення, надзвичайно велику надію на здобуття волі.

Разом з клопотанням засудженого про помилування до Комісії з питань помилування при Президентові України надсилається його характеристика, складена адміністрацією, та висновок тієї ж адміністрації з приводу того, чи заслуговує засуджений бути помилуваним.

На практиці – коли відсутній повністю бездоганний висновок адміністрації про те, що засуджений заслуговує помилування, а характеристика його, складена працівниками адміністрації, не є повністю зразковою, то помилування фактично немислиме.  Але навіть наявність повністю позитивної думки адміністрації УВП з приводу того, що засуджений заслуговує на помилування, ще зовсім не є рекомендацією Президенту України помилувати дану людину. Отже, коли Водотовка В. П.  звернувся до Президента України  з клопотанням про помилування, то  керівником ізольованого корпусу  УВП № 8 майором Антонюком В.А. було запропоновано, щоб Водотовка В.П. знайшов через родичів 50 000 дол. США і надав їх  адміністрації. І лише після здійснення такого «благодійного внеску» адміністрація УВП № 8 готова надати і  висновок, що засуджений Водотовка В. П. заслуговує на помилування  і позитивну характеристику, а якщо немає у родичів 50 000 дол. США, то і характеристика буде негативна, і висновок полягатиме в тому, що   даний засуджений є  злісним порушником режиму утримання.

Варто зазначити, щодо факту вимагання 50 000 дол. США громадянин Водотовка звернувся у всі інстанції прокуратури, включаючи Генеральну, проте його скарга переадресовувалася з усіх вищих інстанцій прокуратури до прокуратури м. Житомир зі вказівкою розібратися і покарати винних. Проте прокурор м. Житомира Титарчук І.  особисто пообіцяв,  що якщо Водотовка В.  не перестане звертатися до прокуратури за даним фактом, то опиниться в одиночній камері, буде запроторений до карцеру, і врешті-решт буде фізично знищений. Читач сам може зробити висновок про те, які товариські зв`язки і взаємовиручка існують у Житомирі між адміністрацією виправного закладу і місцевою прокуратурою. Мовою закону така «дружба» має чітке визначення, і назва його однозначна. Це – корупція.

Також Водотовка В.П. звертався з приводу даних обставин і до Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України В. Лутковської проте ніякої відповіді одержано ним не було.

Мати Валерія,  Водотовка Поліна Іванівна, зверталась в Управління державної пенітенціарної служби  України у Житомирській області  до генерал-майора Машковського та його заступників. Вони обіцяли розібратися, проте нічого зроблено не було.  Після цього Поліна Іванівна побувала у відомстві Лутковської  на прийомі . Проте ніякої взагалі, навіть формальної, відповіді не було отримано. Справді, не перший раз чуємо скарги людей про неувагу до звернень громадян у цьому відомстві. А коли мати Валерія прийшла до адміністрації Президента України, їй порадили, що найкраще, що вона може зробити – так це домовитися  з адміністрацією УВП №8. Що ж говорити, коли на самому високому щаблі влади заохочується вимагання грошей і корупція?

Крім того, Валерій повідомив нам через своїх родичів деякі особливості режиму утримання засуджених до довічного позбавлення волі.

 «Камера   довічників невелика і  вміщує 2-х людей. Під дверима цілодобово прив’язана вівчарка, яка постійно гавкає, аж починає боліти голова», – скаржиться Валерій, – та блохи із собаки потрапляють до камери. Площа камери – 5.5 кв. м, відсутнє денне освітлення, підлога бетонна, ремонт камери здійснюється за кошти родичів засуджених,  гаряча вода відсутня, за користування власним вентилятором платяться  гроші родичів, на стінах –грибок надзвичайно шкідливий для здоров’я, постійно заливає каналізацію – тече вода з унітазів».

Харчування вкрай погане: рибу варять з лускою і нутрощами і цим місивом  годують засуджених,  каші дають з хробаками, які завелися в крупі. Хліб завжди напівсирий  і ніколи не буває спеченим до  кінця. Продукти  зі вмістом м’яса відсутні взагалі.

Медицина. З розповіді Валерія Водотовки, медичної допомоги довічникам фактично не надають узагалі. Керівник медичної частини на прохання надати медичну допомогу відповідає одним характерним твердженням: «Приговоренные к пожизненому лишению свободы  не болеют!». Від заступників керівника виправної установи по режиму утримання Нишпола і по соціальній роботі Габітова  досить часто лунають висловлювання на кшталт «Когда вы все уже подохнете».

Щодо одержання посилок та передач зі свободи Валерій повідомляє, що досить часто відбуваються крадіжки з посилок та передач і наводить одну  із ситуацій, яка пов’язана з його посилкою.

Мама  надіслала йому посилку. Проте Валерію її не видали. Коли мама звернулася до адміністрації, то їй стали брехати, що він відмовився від посилки. Тоді мама Водотовки Валерія попросила повернути посилку.  Їй принесли ящик, який був весь обмотаний скотчем. Попросили поставити підпис, під текстом такого змісту, що вона одержала посилку, нею ж надіслану. Мама попросила розпакувати посилку. В розпакованій посилці були лише одна гнила цибулина і дві гнилі морквини. Коли мама запитала, де ж усе інше (маючи на увазі, що вона надсилала своєму сину і мед, і цукор, і ковбасу, а також сир, олію і ще багато чого), то їй відповіли, що вона поставила свій підпис  у документі  під текстом, де чітко вказано, що вона одержала посилку назад у повному обсязі. Розвернулися і пішли. Тут ми бачимо відверте жорстоке і цинічне ставлення не лише до засуджених, а й до матері засудженого Водотовки В., яка є  пенсіонеркою 1937 року народження і придбала продукти до цієї посилки за власну скромну пенсію.

Листування з рідними та друзями та надсилання офіційних заяв до структурних підрозділів державної влади України.  Валерій вказує на факти перешкоджання адміністрацією в листуванні  з родичами і друзями,  наводячи приклади того, що працівники адміністрації, одержавши написані листи від засуджених і, згідно до закону, маючи їх надіслати через поштове відділення, не роблять цього, і листи не потрапляють до друзів, рідних.

Ще гірший стан справ з офіційними заявами, зверненнями, скаргами до структурних підрозділів державної влади. У випадку коли такі документи мають гострий  викривальний характер щодо незаконних дій  працівників адміністрації установи, то шансів бути надісланою і потрапити до  адресата у такої заяви немає жодного. Коли до установи прибуває прокурор, то, згідно до закону, потрапити до нього на прийом може кожний ув’язнений і реалізувати власне право на оскарження незаконних дій адміністрації установи. Проте потрапляють до прокурора на прийом лише ті в’язні, які чітко проінструктовані адміністрацією установи – як саме надати прокурору позитивні, облесливі по своїй суті відгуки в письмовій формі  про діяльність адміністрації.

Релігійні потреби. Не випускають до молільної кімнати на зустріч зі священиком.  Не дають можливості сповідатися. Допускають священика лише під двері камери, і розмови із засудженими відбуваються через отвір для надання їжі – так звану «кормушку». Працівники адміністрації установи покрали ікони з молільної кімнати, які подарував засудженим священик.

Боротьба Водотовки В . та ін.  засуджених зі свавіллям адміністрації установи

Засуджені до довічного позбавлення волі з числа тих, хто не змирився зі свавіллям адміністрації, постійно ведуть боротьбу за свої права. Зокрема, Валерій Водотовка, починаючи з 24.06.2013,  впродовж 8 діб знаходився на сухому голодуванні. Адміністрацію і прокуратуру  було повідомлено в письмовій формі  про розпочате голодування  і про вимоги голодуючого Водотовки.  Валерій просив про влаштування йому зустрічі з прокурором, щоб офіційно поскаржитися на умови утримання і мати можливість  безперешкодно повідомити про неналежні умови утримання та нелюдське ставлення працівників адміністрації УВП.  Дана вимога і зустріч з представником прокуратури, яка здійснює нагляд за дотриманням законності в установі відбування покарань є цілком нормальною і законною. Проте жодної реакції на тривале сухе  голодування з боку адміністрації не було. А мав би проводитися регулярний медогляд голодуючого, керівництво УВП мало би поцікавитись у розмові із засудженим,  у  чому причина голодування і зрештою прокурор мав би прийняти такого засудженого особисто і поцікавитися всіма обставинами. Проте ані найменшої цікавості не було.

Валерій зрозумів, що просто очікують його смерті і припинив голодування. Такі голодування засудженими до довічного позбавлення волі, які не змирилися зі свавіллям адміністрації, проводяться регулярно. Проте позитивні зміни відбуваються дуже поступово, і завжди є ризик втратити завойоване.  Останнє голодування відбулося з 12.08.2013 по 31.08.2013. Основна вимога – зустріч з прокурором з приводу вищезгаданої крадіжки грошей з рахунків засуджених.  Через день подавалися заяви на керівника УВП і прокурора Житомира. Проте на голодування засудженого, реакції, як керівництва установи, так і прокуратури не було.  Також постійно складаються рапорти щодо порушень засудженим Водотовкою режиму утримання, яких насправді не було, і за ці не існуючі порушення застосовуються цілком реальні стягнення  у вигляді утримання в карцері.

***

…Щойно родичі Водотовки В. повідомили, що в скорому часі Валерій знову збирається подавати клопотання до Президента України з приводу власного помилування.

Замість епілогу

Чому у нас в Україні все так не по-людськи? Чому, наприклад, «норвезький стрілець» Андерс Брейвик, винний у смерті 77 людей,  утримується в одиночній камері площею 24 квадратних метри(!), що складається із трьох кімнат: спальні, кабінету та спортзали. Він має можливість  безперешкодно листуватися, оскаржувати дії тюремних наглядачів, нещодавно вступив на заочне відділення факультету політології університету Осло і … відбуває максимальне покарання передбачене законами Норвегії – 21 рік позбавлення волі.

Автор Костянтин Відибіда