Вклоняємось! Шануємо! Пам’ятаємо!

Ми повинні знайти мир і злагоду в наших думках і спогадах заради тих, хто пройшов ті страшні часи.

6 листопада 2013 року ми відзначаємо 70 річницю визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Багато часу минуло від того дня. Нажаль, з кожним роком учасників і свідків тих подій стає все менше.

Нескладно порахувати, що тим ,хто звільняв Київ у 1943 році, було щонайменше по 18 років. Це призовний вік, а минуло ще 70 років. Тепер, солдатам що звільняли Київ від німців повинно бути десь під дев’яносто років. 

Тому тих ветеранів, які дійсно воювали та звільняли Батьківщину, залишилось не так багато. Ми повинні пам’ятати їхній подвиг, тому що це історія нашого міста, нашого народу, нашої країни. Це – наша історія і іншої у нас вже не буде. Ми повинні знайти мир і злагоду в наших думках і спогадах заради тих, хто пройшов ті страшні часи. Заради тих, хто визволяв та боровся за свободу і мир для нашої землі.

З уроків історії ми пам’ятаємо, що  наприкінці вересня 1943 року війська І-го Українського фронту під командуванням генерала М.Ватутіна вийшли до Дніпра в районі м. Києва, навпроти села Букрин та північніше — на лінії Лютіж — Вишгород.

Командування Першого Українського фронту спланувало почати визволення Києва з удару з позицій Букринського  плацдарму, а допоміжний удар планувався в районі Нових Петрівець.

У жовтні 1943 року було зроблено дві спроби наступу з боку Букринського плацдарму, проте вони виявилися невдалими через значні  сили ворога. Виходячи з цього, головний удар був перенесений на Лютізький плацдарм, для чого туди потай були перекинуті 3-я гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування.                  

3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної армії війська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-я гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус та  1-а Чехословацька окрема бригада під командуванням  полковника Людвіка Свободи.

У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто.

Букринський плацдарм коштував Червоній Армії занадто дорого. Наскільки дорого, що досі невідома точна кількість загиблих. Озвучена цифра людських втрат під час битви за Дніпро — 417 тисяч осіб, а в боях за Букринський плацдарм загинуло близько 250 тисяч осіб (деякі історики припускають, що набагато більше). Але достеменно назвати реальні втрати у тій битві не є можливим.

У цей день, я хочу висловити найщирішу подяку людям, які сьогодні залишаються для нас взірцями мужності, хоробрості і патріотизму.

Дорогі ветерани, земляки, сусіди!

Прийміть найщиріші привітання з нагоди вшанування славної дати в історії нашого міста – 70-ї річниці визволення Києва від фашистських загарбників!

Низький уклін Вам, творцям Великої Перемоги, за рідну Україну та нашу столицю, за хоробрість Вашу, за рани Ваші, за віру Вашу – всім, хто боровся з ворогом на фронтах цієї війни.

Щиро вклоняємось усім доблесним захисникам Вітчизни, фронтовикам-землякам за найдорожче, що дісталось нам у спадок, – чисте небо і мирну працю на святій рідній землі. Від усього серця зичимо вам довгих років активного життя, затишку в родинах, наснаги та оптимізму. Хай кожен ваш день буде сонячним та щасливим!

Вклоняємось! Шануємо! Пам’ятаємо!