Хроніки в Нарнії чи день бабака.

Навіяно подіями минулого тижня.

Сьогодні зранку проснувся в Нарнії.

 Вчора мабуть засинав також там.

 Голова болить, мабуть дебати були жахливі, доля країни дає про себе знати.

 На календарі знову листопад  2013 року. Ми  знову намагаємось вступити в Євросоюз, але  поки вдається тільки вляпатись в митний. Від всього цього звичайно дурно пахне але цього вже ніхто не помічає. Люди невеликими купками, все більше по троє,  а хто і окремо намагаються знайти шафу через яку  вони колись сюди залізли. В меблевих магазинах виникали черги, сварки іноді доходять до бійки.  Хтось днями і ночами просиджує у метро, але чудо потяг ні як не  з’являється. Він їздить десь по околицям і забирає до Європи не зрозуміло кого. А сподівань на початку було багато  і не тільки у простих мешканців, а і у складних. Вони кожен ранок приходять  агітувати ЗА потім ПРОТИ, потім взагалі плутаються в показах  і починають виконувати пісні, а в кінці ходять по вагонах метро і пропонують мазь від геморою. Спочатку простий люд дивувався, потім реготав,  а згодом всім стало по «страдиварі».

На площі біля мерії, яка вже давно живе без мера , постійно стоять внутрішні війська підсиленні регіонами. Засідання ради проводиться в постійному режимі з перервою на обід, тихий час і припудрить носик. Роботи багато, місяць тому в межи міста включили підземні залишки  територій десь біля чорного моря і тому їх треба встигнути роздати поки це не зробили депутати з півдня. Протестувальники тепер з’їжджаються зі всієї країни як на роботу, ставлять намети, потім самі їх зносять,ну щоб допомогти міліції навести лад,потім знову ставлять. Вони вже всі давно друзі, роблять то одну справу, іноді навіть разом випивають, потім штовхаються,зривають шоломи, кричать « Геть ментовский  беспредел», далі обіймаються, цілуються і знову починають. До речі  питання з гей спільнотою теж вдалось врегулювати, вони всі пішли служити до внутрішніх військ, і тепер міліції не тільки не образливо а і дуже приємно коли демонстранти називають їх п…..ми. Столуються всі в місцевому буфеті, для цього пару  місяців тому якісь місцеві активісти домоглись вільного входу до ради, до речі всі їм за це вдячні. Навіть була пропозиція встановити їм пам’ятник , але нажаль місцеві архіви в перехідний період, зжерли місцевими депутати разом з останніми шматками землі, тому їх імена канули в лету.  До речі депутатське значок тепер передається по старшинству від батька сину, важче з матерями, але вихід знайшли вони передають донькам, чим підтримають гендерну рівновагу. Тепер депутат це не звання, а діагноз.

По головній вулиці ходить колона прапороносців.  Дуже кричать.  Чогось вимагають.  Голова  не проходить. Іду до них.  З'ясовую що вимагають.  Зрозуміти важко.  Підтримую.

 Підхожу до людей в масках.  Співчуваю.  Це ж треба так учора дебатувати, що обличчя не можна було показати. Підхожу до МАФу, його встановили для спрощення та покращення системи розрахунку, та щоб перестали ховатися по підземним переходам, пройти в день акції неможливо. Отримую полтинник за співчуття та підтримку.

А завтра знову надцяте  листопада. 

Цікаво хтось це розуміє?