Фронтові дороги Леоніда Логвиненка

Він журналіст і волонтер. Фронтовий фотограф, поет, прозаїк. А ще співак. Можна сказати, рокер… Леонід Логвиненко. Мій однокурсник і сусід по гуртожитку. Харків.

Не забути війну на Донбасі! Підтримати наших захисників! Відроджувати волонтерство. Привертати увагу міжнародної громадськості. Виховувати молодь.

Фронтові дороги Леоніда Логвиненка – умовна назва фотовиставки, яку планує організувати Музей плакату України при журналі “Музеї України”. Запрошуємо всіх, хто може допомогти!

Він журналіст і волонтер. Фронтовий фотограф, поет, прозаїк. А ще співак. Можна сказати, рокер… Леонід Логвиненко. Мій однокурсник і сусід по гуртожитку. Харків.

2014 тихо зібрався,взяв фотоапарат і просто поїхав на фронт. Веде свій фотолітопис цієї війни. Пише якісь пронизливі вірші. Іноді видає маленькі оповідання-замальовки у стилі дуже нам всім зрозумілого нині Хема…

“Ми ніколи не повернемося з тобою з цієї віни у світ, де зорі, немов на Спаса жовті груші, де сни і теплота. Тут, біля териконів залишаться наші душі”. – пророче написав Леонід.

З війни дійсно не повертаються. Вона назавжди залишається в свідомості, впливаючи на кармічний шлях. У кожного свій.

НА БРОНІ Найтепліше місце на броні, нагрітій танковим мотором. Поки залізо не схололо можна якісь пів годинки відпочити. Зараз, коли на кордонах з Україною московська орда брязкає смертельним залізом, дизеля наших танків гріють броню все частіше, воїни вчаться, злагоджуються, готуються… «Мішки» – аж гарячі, але відпочивати на броні ніколи. Хоча, буває, і випадає якась мить. – написав Л.Логвиненко.

Презентуємо одну з пісень Леоніда Логвиненка

КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА

Коли зависне німота над почорнілим полем болю,

у світ, де сни і теплота ми не повернемось з тобою,

де зорі падають ясні, немов на Спаса жовті груші,

де жаль вижалюють пісні, туди не прийдуть наші душі.

Отут, де скіфи, у степах, у цій кривавій чортоверті, у териконах, як в гробах, поховано живих і мертвих.

Отруйне з черепів вино війна нам вихлюпнула в очі

і тільки мамине вікно скрипить – кричить крізь гущу ночі.

З життя фотографа АТО Леоніда Логвиненка. Передок.

Хто не був, не зрозуміє. Коли прилітає, тре падати в багнюку…

Ні помитися, ні перевдягтися… Будні війни…

-Вражена фронтовими фотороботами Леоніда Логвиненка! Відкрила для себе цього Майстра! – сказала заступник Начальника Управління культури і туризму Донецької ВЦА Аліна Певна, – Для нас особливо важливо, що Леонід увічнив миттєвості саме лінії розмежування на Донеччині. Це вже історія. Очікуємо реальних кроків від Музею плакату, з командою якого ми плідно працюємо багато років. Сподіваюся, персональна фотовиставка Л.Логвиненка вже цього року відбудеться в оновненому Донецькому обласному художньому музеї в Краматорську!

Взагалі, була б доречна і увага іншого нашого однокурсника – Сашка Ткаченка, нині Міністра культури України. Щось Мінкульт самоізолювався, не переймаючись проблемами прифронтової зони…

Особисто у мене, у відчуття, що фотовиставка Леоніда Логвиненка відбудеться. І не лише у простріляному Донбасі, а й і в Харкові, Києві, Ризі, Стокгольмі… Вона того варта.

Докладемо трохи зусиль!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Музей плакату –

https://musplakat.wordpress.com/

У цьому фото Леоніда Логвиненка все про 14 рік. Вдивіться і думайте… 2014 рік. 25-а повітряно-десантна бригада у звільненому Слов’янську.