Святий Миколай: як стати справжнім

Святим Миколаєм бути легко. Один день. На рік. Готуючи подарунки до 19 грудня. Забувши одну важливу річ: святий Миколай допомагав тим, хто потребував, упродовж усього свого життя, кожний божий день.

Будьмо чесними: мало хто здатний на подібне служіння. Але дарувати увагу особливим дітям та людям хоча б кілька годин щомісяця - у наших силах. Принаймні, декому це вдається робити упродовж років.

Віктор Дворецький, старший науковий співробітник Білоцерківського краєзнавчого музею, пресвітер релігійної громади адвентистів сьомого дня, однією із найважливіших справ свого життя вважає спілкування із вихованцями Білоцерківського дитячого будинку-інтернату. Уже понад 11 років він опікується дітьми та молоддю з інвалідністю.

Можливо, на цей вибір вплинув дитячий досвід: серед однокласників, однолітків Віктора були і діти з інвалідністю. Дехто з них сміявся, Віктор – навпаки, підтримував стосунки. Хоча, коли відверто: кожний з нас, швидше за все, мав упродовж життя досвід такого спілкування. І – зітхав із полегшенням, коли воно з якихось причин припинялося: чого очі не бачать, того і серцю не жаль.

Віктор із однодумцями обрав інший шлях: з 2005 року вони допомагали обласному будинку дитини у Білій Церкві, з 2008 року – стали приятелями дітей та молоді Білоцерківського дитячого будинку-інтернату, де перебувають і вихованці із важкими формами інвалідності.

Чи були у Віктора сумніви щодо того, вдасться чи ні налагодити спілкування? «Коли чесно, були у мене певні побоювання – як я сам сприйму і відреагую на спілкування із цими дітьми. А ще у мене був певний досвід спілкуватися і з пацієнтами психо-неврологічного диспансеру, тому остерігався несподіваних реакцій». Зрештою, сумніви залишилися позаду, внутрішні перепони було подолано, як результат – вже понад 10 років вихованці Білоцерківського ДБІ не лише спілкуються із Віктором, отримують поради, а й грають у футбол: в будинку-інтернаті є своя футбольна команда. Віктор став тренуватися разом із хлопцями, запрошував до цих тренувань своїх знайомих. І хоча команда існувала давно, але лише останнім часом з’явилася певна стабільність у розкладі тренувань – щонайменше раз на тиждень. Чи й кілька. Окрім змагань в Україні, хлопці-футболісти Білоцерківського ДБІ встигли побувати на змаганнях подібних команд у Польщі. І в тому актовому залі, де колись Віктор вперше виступав із своїми однодумцями перед вихованцями Білоцерківського ДБІ, сьогодні є ціла шафа із переможними кубками.

Чому тема спілкування із вихованцями інтернатних закладів є такою актуальною зараз? Не лише тому, що – переддень святого Миколая. В Україні триває реформа інтернатних закладів, яка має закінчитися 2026 року. Тож, нині і громади, і окремі охочі усе активніше залучатимуться не лише до надання необхідних соціальних послуг дітям з інвалідністю та сім’ям з такими дітьми, які потребують підтримки та допомоги, а й до включення дітей та людей з інвалідністю в життя місцевих громад. Білоцерківський ДБІ став одним із 8 інтернатних закладів Київщини, трансформація якого відбувається зокрема в рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» спільно з Міністерством соціальної політики України та Київською обласною державною адміністрацією за підтримки Світового банку. Один із напрямків роботи - цілеспрямована співпраця із людьми, які прагнуть підтримати вихованців з інвалідністю і активним спілкуванням теж. Наприклад, у форматі «приятель дитини з інвалідністю».

Що радить Віктор потенційним волонтерам, які прагнуть допомогти дітям з інвалідністю, але мають сумніви щодо того, з чого краще розпочати?

1.     Для початку домовтеся із керівництвом інтернатного закладу про зустріч: ви познайомитеся, довідаєтеся про правила самого закладу, його традиції, особливості спілкування із вихованцями, їхні потреби.

2.     Визначіться із тим видом активності, яким готові займатися з дітьми: можливо, читатимете уголос книжки, можливо – навчатимете робити щось власноруч (вишивати, ліпити з глини чи малювати), можливо – займатиметеся разом якимось доступним видом спорту. Кожний з нас – справжній майстер хоча б у якомусь одному занятті, цікавому дітям.

3.     Один із важливих принципів – зустрічі можуть бути не надто тривалими, але важливо дотримуватися певного графіку. Хай навіть ці зустрічі будуть 1 годину на місяць, але вихованці інтернату мають бути певними: їхній приятель обов’язково прийде у гості.

4.     Перша зустріч може бути загальною, і з вихованцями, найстаршими за віком: наприклад, концерт в актовому залі, літературні читання. Додайте елементи взаємодії – кілька конкурсів. Це допоможе вам ближче познайомитися із вихованцями, а їм – подолати можливі бар’єри у спілкуванні з вами. Так, власне, і вчинив Віктор та його однодумці, а далі: «Вже по завершенні концерту із конкурсами до нас підійшли кілька вихованців – самі, з власної ініціативи. І ми почали спілкуватися. Домовилися про наступну зустріч – уже вужчим колом. А за якийсь час – знову наш виступ в актовому залі. І ось таким чергуванням «виступ-вузьке коло» стало легше налагодити спілкування».

5.     Якщо маєте певні сумніви щодо того, чи готові приходити у гості до дітей постійно – попередьте вихователів: швидше за все, вам запропонують розпочати з одного заходу, а дітей налаштують відповідним чином.

6.     Одним варіантів вашого спілкування може бути участь у групі підтримки. Ось як про це розповідає Віктор: «Дехто бере участь у наших концертних програмах, допомагає, наприклад, проводити конкурси. І вже по завершенні ці гості підходять, фотографуються разом із дітьми, спілкуються. Тобто, ці люди не готові постійно приїздити, але коли такі концерти – раз на місяць, раз на півтора місяці, - вони можуть саме таким чином допомогти».

А головне – пам’ятайте: є такі діти, які просто чекають на вас. І якщо у когось є можливість просто поспілкуватися, у парку прогулятися… Зробіть цей крок, подаруйте їм трошки часу і тепла!