Фундаментом паритетних відносин не повинні бути фальсифікації та інсинуації!

Фальсифікація та перекручування фактів в часі майбутніх пошукових робіт різко посилить негативне ставлення до українців у Польщі

Добросусідські відносини між Україною та Польщею, здавалося б, є одними із найміцніших союзів між двома державами по цілій Європі. Українська сторона робить усе для того, щоб ці взаємовідносини укріпити і розвивати у всіх сферах - політичній, економічній, соціальній та культурній. Насправді ж ситуація гірша. Не зважаючи на те, що наша держава зробила значні кроки щодо вирішення протиріч у трактуванні історичних моментів ІІ Світової війни і післявоєнних років, а також проблем, пов’язаних із подіями під час т.зв. Волинської трагедії та у Східній Галичині, польська сторона, на жаль, аналогічних кроків так і не зробила. Дії польських націоналістів-шовіністів далекі від цивілізованих стандартів. Ланцюг подій, зокрема, руйнація українських пам’ятників, хрестів, меморіальних таблиць та переслідування в Польщі української діаспори за останні роки, не сприяє укріпленню українсько-польських міждержавних взаємин, хоч вони й досі на високому рівні. Якщо розібратись, хто перешкоджає мирному співіснуванню, то бачимо, що українські пам’ятники та сакральні споруди переважно руйнують крайні праві, профашистські, проросійські організації та окремі особи з середовища кресов’яків. Зрештою, є ціла низка осіб із середовища правлячої партії ПіС та польських державних органів, які, замість засудження протиправної діяльності та покарання винних, фактично сприяють цим недружнім актам та антиукраїнським випадам.

Навіть представники польських офіційних кіл, які мали б бути стійкими до провокацій та спекуляцій, стараються перебільшити число жертв поляків у порівнянні із жертвами українців. Маємо на увазі загиблих поляків від рук УПА та загиблих українців від рук Армії Крайової, Армії Людової, батальйонів хлопських та інших польських легальних і підпільних організацій, що діяли на Закерзонні, Лемківщині, Надсянні, Холмщині, Підляшші,  Волині та Східній Галичині. Таким чином, спостерігаємо, що такого роду провокації та офіційні інсинуації продовжуються з боку польської сторони, у т.ч. офіційної. 

На території Польщі абсолютно безкарно продовжуються варварські руйнації всього українського і, в тому числі, могил вояків та офіцерів Армії УНР, що у спілці з польською армією воювали за свободу Польщі в часи червоної навали Будьонного під Замостям і на підступах до Варшави. Цей історичний факт не зупиняє польських шовіністів із середовища профашистських організацій типу «Обозу Великої Польщі».

Так, вартує зазначити, що тільки за останні роки на території Польщі було зруйновано 15 українських пам’ятників, пропам’ятних знаків, які були осквернені польськими маргіналами та шовіністами. Ці важливі для нашої історії та пам’яті об’єкти не відновлені владою Польщі і до сьогодні.    Натомість в Україні 4 пошкоджені пам’ятники були відновлені за державні кошти. Де тут паритет?

А як можна оцінювати встановлення у Варшаві пам’ятника загиблим полякам на Волині, де зображено поляка з відтятими руками? Таким чином, тисячі туристів, які його побачать, уявлятимуть звірства українців на «кресах» і на Волині. Чи можливо собі уявити встановлення такого пам’ятника у Києві, Луцьку чи Львові українцям, яких по-садистськи вбито у Пикуловичах чи Сагрині.

 Крім цього, з 19 по 26 листопада 2019 року у м. Львові на території старих цвинтарів «Збоїща» та «Голоско» українсько-польська група дослідників проводила роботи з пошуку місць поховань польських солдатів, які загинули у 1939 році в боях за Львів з військами Вермахта. З польської сторони участь в роботах взяли представники Інституту національної пам’яті Польщі з м. Торунь.  За даними польської сторони, на цвинтарі «Збоїща» поховано від 300 до 900 польських героїв, які захищали свою країну.

В процесі пошуку було знайдено людські рештки, які належали не більше ніж 10 особам. І тут ми бачимо спроби інсинуацій та фальсифікацій.

На цвинтарі «Голоско» здійснювались аналогічні пошукові роботи, але нових поховань не виявлено, хоч у попередні роки тут знайдено близько 100 польських вояків. Отже, на цих двох кладовищах не виявлено масових поховань польських солдатів, що ще раз підтверджує те, що польська сторона свідомо завищує кількість жертв чи своїх героїв в боях з німцями. Навіть в цій ситуації, де українці не причетні до загибелі поляків, бо ж самі гинули в боях за Львів у 1939 році.

Якщо звернутись до історичних фактів, то не можливо не звернути увагу на бої проти фашистів під Монте-Касіно у 1943 році, де у складі ІІ польського корпусу було близько 10 тис. галицьких українців, більша половина з яких полягла у цих жорстоких боях. Поляки роблять вигляд що нічого про це не знають. Навіть у Катині, серед тисяч розстріляних польських офіцерів, було кілька сотень українських офіцерів. І тут штучне замовчування.

Водночас, прикладом фальсифікації польських жертв на Волині є дані, які висвітлені в книзі Владислава та Єви Сємашків, які стверджують, що тут загинуло 50-60 тис. поляків. Інша польська авторка Л. Кулінська стверджує, що у роки війни  ОУН-УПА, за допомогою українських селян, знищила близько 200 тис. поляків, вірмен, чехів. Цю астрономічну цифру польських авторів рішуче заперечують українські дослідники. Натомість кількість вбитих українців весь час занижується практично усіма польськими істориками.

Зважаючи на вказане, насторожує дозвіл українського уряду на продовження ексгумації загиблих на Волині, оскільки є очевидним, що поляки, таким чином, отримають можливість повної фальсифікації кількості загиблих. Крім того, Польща фінансує проведення цих робіт, тож слід чекати нових і різко збільшених цифр загиблих поляків. Уже сьогодні, отримавши дозвіл, польська сторона активізує діяльність Інституту національної пам’яті Польщі. Вже підписано договір ІПН на провадження пошукових робіт з ТзОВ «Українська пам’ять». Аналогічний договір поляки хочуть підписати з ТОВ «СУ «Волинські старожитності».

Хоча пошуки спрямовані на знаходження поховань польських військових на Волині та в Галичині того періоду, який не має відношення до діяльності ОУН-УПА, вказане дає змогу польській стороні міцно закріпитись в Україні і, в подальшому, проводити діяльність на шкоду нашій державі. Про це свідчать кілька тривожних фактів - польська сторона не відновила і не робить спроби відновити жодного зруйнованого українського пам’ятника, а почала в пошукові роботи на території України, що грубо порушує паритетність між двома державами. Тут є абсолютний простір для маніпуляцій та власних інтерпретацій, яких слід чекати у недалекому майбутньому, що, не виключено,  викличе чергову хвилю українофобії у Польщі.

Польща не поспішає домовлятись про місце перепоховань загиблих поляків на території України, де будуть встановлені пам’ятники, споруджені військові меморіали, що без сумніву, активізує антиукраїнську діяльність польських шовіністів, зрештою, всього польського суспільства і відповідну реакцію громадян України. Одночасно різко збільшиться кількість туристів, які будуть використані для пропольської пропаганди, ідеологічного виховання громадян Польщі та вказаної національної меншини в Україні. Такий приклад уже був, а саме, після відкриття меморіалу польським «орльонтам» на Личаківському кладовищі.

Можемо стверджувати, що фальсифікація, перекручування фактів в часі майбутніх пошукових робіт різко посилить негативне ставлення до української діаспори у Польщі. Аналогічне ставлення і до українських заробітчан, особливо з боку польських шовіністів, кресов’яків та профашистських польських елементів.

Відсутність паритету і бездіяльність польської сторони у відновленні зруйнованих пам’ятників загиблим українцям не дає змоги будувати доброзичливі українсько-польські відносини.