«Contra spem spero» для українського студента

Чи можете ви собі уявити, в яку прірву і з якою швидкістю падає людина, читаючи прощальне повідомлення від своєї дитини?

Нещодавно одна мама в Україні отримала смс від сина. Йшлося про те, що першокурсник престижного українського вишу не зміг адаптуватися до темпу студентського життя та розлуки з рідними, і, на жаль, знайшов вихід у смерті. Я не знаю цієї жінки, але мій внутрішній емпат кричить диким криком. Хочеться закричати так голосно, щоб люди повиходили на вулиці й утворили живий ланцюжок емоційної взаємопідтрики, а наші ЗВО нарешті повідкривали дієві центри емоційної підтримки, почали проводити навчальні заходи задля збереження психічного здоров’я студентів і відкрили для них цілодобову лінію довіри. Натомість, я виливаю свій і чужий крик тільки на папері.

За даними Державної служби статистики України, за 2018 рік в країні скоїли самогубство 6 279 осіб. () 6 279 українців, 6 279 життів, серед яких міг би бути видатний лікар чи педагог, вчений-фізик чи математик, хороший батько чи матір, друг, приятель чи просто людина, яка би далі жила в цьому світі. Це страшно, але, водночас, це є потужним закликом до дії з боку держави, громадянського суспільства і кожного з нас.

На жаль, в Україні немає достовірної інформації щодо кількості самогубств чи намірів їх скоїти серед молоді, в тому числі, й серед студентів закладів вищої освіти. Але те, що даних немає, зовсім не значить, що проблеми не існує. Вона є, але до неї «не доходять руки». Чи знаємо ми, скільки студентів хоча б раз у житті задумувалися про те, щоб вкоротити собі віку? Наприклад, в США 1 із 12 студентів хоча б один раз розробляв суїцидальний план, а минулого року 6% студентів серйозно задумувалися над тим, щоб піти з життя, половина з них нікому не розповідали про це. За останні 50 років рівень самогубств серед молоді США віком 15-24 років виріс аж на 200%. Кожні 17 хвилин хтось покінчує з життям, а щодня близько 2000 людей по всьому світу вкорочують собі віку. ()

Якщо школи хоч якось намагаються проводити профілактичну роботу з учнями, то студенти, а особливо першокурсники, лишаються практично сам на сам зі своїми загрозливими роздумами. Перехід від школи до вишу може бути далеко не безхмарним. Студенти-першокурсники стикаються з новими правилами з боку викладачів, самої системи вищої  освіти та новим середовищем, куди треба інтегруватися. Особливо важко може бути тим, хто приїхав  вчитися до іншого міста. Потрібно самому готувати їжу, прати речі, планувати час і бюджет, а ще лекції, заліки, нові люди, новий темп життя. З першого погляду, цьому швидко вчишся, але процес адаптації у кожного проходить по-різному. Хтось легко звикає до нового середовища, а для когось Київ, Харків чи Рівне здаються занадто великими, навчання занадто важким, в гуртожитку занадто гамірно - і таких «занадто» може назбиратися стільки, що емоційний тягар стає непосильним.  На самому початку навчання першокурсника, доречною була б якісна і дієва програма психологічної служби університету. На жаль, в Україні таких поки немає.

У зарубіжних ЗВО питання психічного здоров’я є невід’ємною складовою політики університетів. Наприклад, в США студенти отримують інформацію про центри психологічної допомоги і телефони довіри ще до початку самого навчання. Флаєри з цією інформацією можна знайти на кожній дошці оголошень, сайті університету і в соціальних мережах. Також активно працюють групи емоційної підтримки і взаємодопомоги серед студентства. Про психічне здоров’я і способи виходу з кризи говорять, на цю інформацію натрапляєш чи не на кожному кроці, адже вона може бути корисною в момент сумніву про те, чи варто жити далі. Університет Вісконсин-С‘юпіріор, як і кожен американський навчальний заклад, пропонує чіткі кроки для студентів, що опинилися в кризі. Після отримання відповіді на просте запитання, чи «думаєш ти про те, щоб поранити себе чи вбити?», студентам пропонують послуги, що можуть зберегти життя в момент відчаю. ()

Що хочеться порадити українським закладам вищої освіти?

1. Інтегрувати питання психічного здоров’я в політику університету і розробити нормативні положення щодо збереження психічного здоров’я студентів.  

2. Проводити роботу з викладачами з розпізнавання депресії серед студентів.

3. Створити службу емоційної підтримки університету, що надаватиме консультації студентами в таких сферах, як тривога, стрес, злість, страх, депресія, самооцінка та ін.

4. Створити анонімну гарячу лінію (24/7)

5. Створити групи менторства і взаємопідтрики серед студентів.

6. Проводити регулярні тренінги, семінари, інформаційні заходи з психічного здоров’я і профілактику його розладів.

І слід розуміти, що поки питання створення емоційної служби підтримки у вишах перейде в площину розроблення університетської політики, поки психічне здоров’я українців потрапить до списку пріоритетних завдань для чиновників, то мине час.  Тому хочеться, щоб ми всі, а особливо ті, хто на роздоріжжі, завжди вибирали життя. Комусь для підтримки емоційного стану може стати в нагоді данський підхід хюґе, комусь йога, комусь книги чи друзі, спорт чи музика, та головне, щоб ми завжди пам’ятали, що безвихідних ситуацій немає. А в хвилину, коли здається, що біле стало чорним, сказали собі Лесиними словами: «Буду жити! Геть думи сумні!»