«Він приречений на любов»…

Не стримуючи емоцій і не зважаючи на те, що ще продовжується виступ, ті, хто сидять поруч зі мною, коментують шоу Михайла Поплавського «Я у тебе один»...

... «Він приречений на любов»… Не стримуючи емоцій і не зважаючи на те, що ще продовжується виступ, ті, хто сидять поруч зі мною, коментують шоу Михайла Поплавського «Я у тебе один». Коментують і навіть не підшуковують слів, просто цитують залізобетонні та улюблені хіти того, хто свого часу ризикнув довести цільову аудиторію до «стресу», давши привід експертному середовищу брендологів, релайтерів, політичних психологів, політтехнологів ще довго дискутувати на тему PR-проекту «Співаючий ректор як технологія», аби згодом дійти висновку, що рівних йому у вмінні встановлювати раппорт чи емпатію, використовуючи найкращі засоби: телевізійні шоу, телетрансляції, концерти, перфоманси, просто немає. Сьогодні, коли я аналізую нове, без жодного перебільшення, феєричне шоу Михайла Поплавського  «Я у тебе один», ще раз стверджуюсь, що ці слова мають сенс. А ще, зловила себе на думці, що саме від вибору комунікативних стратегій залежить успішність не тільки будь-якої PR-кампанії, а і успішність бренда в цілому. Після івенту я чула післямову численних експертів щодо нового шоу, жадали почути пряму мову і від мене. Складно коментувати, коли ти одночасно глядач у портері, в якого долоні почервоніли від оплесків, і брендмейкер, релайтер, психолог, від якого очікують об’єктивної рецензії. Тож намагатимуся залишити емоції найвищого ґатунку в репозиторіях своєї пам’яті разом із суперлятивами і позитивними конотаціями. Їх було чимало і такою була реакція на почуте та побачене. Як то кажуть, «до мурашок», а вони, як відомо, найвірніший супутник нашого емоційного стану. Сьогодні цей індикатор почуттів трудився як ніколи. Ця система ознак , що дозволяє оцінити рівень задоволення і переживання, не підводить. Такий ось маркер на справжність того, що відбувається. Якщо вони «біжать» – це значить і свідомість, і підсвідомість, і душа , і серце в унісон семафорять, що немає підвоху. Вони бігли, і не раз ... До речі, про справжність. Сила будь-якого персонального бренду у справжності. Де втрачається справжність – починається важка, невиліковна хвороба бренду, а потім – невтішний прогноз: Exitus Letalis. Споживач, надаючи перевагу тому чи іншому бренду, покладається на те, що всі цінності, преференції та бенефіти, які декларує власник, буде отримано на 100%. І ті, хто маніпулюють, зухвало вводять споживача в оману, врешті-решт, втрачають все. Сьогодні, не зраджуючи собі, Поплавський був справжнім. Це шоу – співоча сповідь – відверта та емоційна. А як відомо, результати численних емпіричних досліджень вказують на факт більш високої ефективності емоційного типу реклами з точки зору формування більш високого рівня позитивного ставлення і довіри до бренду. Поплавський – майстер шоу, але «Маски-Шоу» – точно не його формат. Він завжди використовує свій шанс і пише власну історію життя, ставши сценаристом та режисером свого життя без менторських імперативів та чужих сентенцій, довіряючи власній інтуїції, яка, як дарунок Творця, допомагає йому не зраджувати собі і жити так, щоб про нього сказали: «Veni, vidi, vici»…
…Післямова експертів,які коментували дійство, рясніла цифрами: 50 одиниць вантажного автотранспорту для транспортування спецтехніки та декорацій, 500 учасників шоу-балету на сцені київського Палацу спорту, а головне – це кількість присутніх – рекордна для Арени Палацу: 17 000 глядацької аудиторії. Вражає, так. Деякі навіть ламають свої «мудрі» голови,мовляв «як можна зібрати на концерт у наш час таку кількість людей?!». Можливо тому, що він людей обирає душею. І неважливо: чи це концерт, чи це робота. Вміння знайти і залучити якісний кадровий ресурс – це талант і, знову ж таки, інтуїція. Сьогодні він об’єднує всіх тих, хто вміє працювати в режимі мобілізуючої та глибокої національної і культурної самокритики, розуміючи, що культура − це основа державності і духовна обороноздатність нації, а тому так само потребує пильної уваги та інвестицій. На підтвердження сказаного – злагоджена робота команди професіоналів, яка творила мега-шоу «Я у тебе один». До речі, це ще й демонстрація якості освіти в сфері культури і мистецтв, адже всі вони є колишніми студентами Київського національного університету культури і мистецтв і викладачами цього вишу. Тож залишається тільки привітати головного продюсера шоу Інну Костирю з новим доробком на професійній ниві і, звісно, всю команду. Адже їм вдалося у той час, коли навколо нас звучить все: електронні ЗМІ, аудіо комплекси, портативні приймачі,програвачі, а найрізноманітнішою музикою наповнені вулиці та житла, концертні зали і стадіони, зібрати численну інтегрально-естетичну аудиторію, яка переважала над випадково-естетичною. А це означає, що ті, «хто знає», «любить», «поважає», «цінує», «ставитися з пієтетом» були в переважній більшості. Саме зараз згадалися слова відомого ученого-психолога Л.C. Виготського: «Вся психіка побудована за типом інструменту, який вибирає». В «какофонії» їх чуйне людське вухо вловило те, що йому близьке і зрозуміле, те, що в якійсь мірі змінює їх життя або робить його більш стерпним. Музична подія є відкритою системою, через розімкнуті межі якої проходять «струми» самих різних імпульсів і впливів. Сьогодні ті, хто прийшов на «перфоменс Поплавського», прийшли «за українським» «по-українськи». Людство входить в нову фазу свого розвитку, і вже виникають питання про те, що відбувається з ідентичністю людини в умовах інформаційного суспільства і які колізії нас очікують попереду. Становлення ідентичності відбувається в контексті перформансної комунікації. Перформанси роблять комунікацію чіткою, сигнали – зрозумілими, позбавляють їх двозначності і стримують агресивні дії, при цьому центральною ланкою перформансу є третя особа – це глядач. Я спостерігала за ним, глядачем-українцем. Якщо коротко вербалізувати мою рефлексію, то скажу так: «Консонанс душі, духу і тіла». Кожен із них разом з головним героєм дійства інвестували в бренд під неймом «Україна», відправляючи частину свого емоційного ресурсу в загальний репозиторій енергій, звідки черпає і черпатиме сили велика країна і великий народ. У цих моїх словах відповідь всім тим, хто питав: «Чи потрібні нам зараз такі концерти»…
…Улюблені хіти, перевірені часом, нові пісні, які вже наспівують, і гучні овації відлунали… Гасне світло рамп… Та не згасає вогонь його любові до нас із вами, до своїх співвітчизників, до України… Полум’я його ватри видно далеко… Одних воно зігріває, інші в ньому згорають…від заздрощів… Сьогодні я вкотре констатую: поки одні в «Ре мінорі» виконують «бла-бла-бла», інші в «До мажорі» живуть, прагнуть, досягають…

P.S. … А у чому, на Вашу думку, секрет успішності персонального бренду Михайла Поплавського?, – запитує юний інтерв’юєр у фойє Палацу спорту… Не існує «філософського каменю», «магічної срібної кулі» чи «чарівного зілля», які можна було б використовувати для створення такого цінного нематеріального активу як бренд. Так само, як і успіху не можна досягти за допомогою якої-небудь окремої обставини чи підходу. Сьогодні реальним ключем до успіху бренду є синтез обставин, об'єднання узгоджено діючих осіб, їхніх зусиль і енергії, каналів трансляції інформації і т. п. А сам процес створення особистого бренду – це перманентний процес самоаналізу, пізнання своєї суті, в ході якого людина повинна виявити свої домінуючі якості і навички, визначити свої таланти і презентувати себе світу з урахуванням власної унікальності . На мою думку, Михайло Поплавський це усвідомив, і дуже давно. Його алгоритм створення персонального бренду: індивідуальність, помножена на майстерність, комунікативність плюс неймовірна інтуїція. А ще, сила його власного бренду у справжності…

©Vilena V Voronova