Думи Шевченкові звернені до майбутнього...

   … Сон… Катерина… Думка… Зацвіла в долині… Пророк… Сьогодні це не лише неймінг поетичних шедеврів великого Кобзаря, а і назви картин юних митців-художників Київщини, яких надихнула творчість Тараса Шевченка. А мене з колегою Інною Силантьєвою надихнула і духовна Шевченкова скарбниця, і мистецтво юних талантів – вихованців Заслуженої художниці України Ірини Бендеровської. І як результат – «Думи Шевченкові звернені до майбутнього». Вернісаж під такою назвою, який гостинно запросив поціновувачів мистецтва та адептів духовного пророка українців в стіни Верховної Ради, вже став сторінкою історії. А ще, темою особистих рефлексій, «дум і роздумів»…

   … Тарас Шевченко… Як «у всякого своя доля і свій шлях широкий», так і у кожної людини «свій Шевченко». Для одних він народний поет та талановитий митець, для інших – національний пророк і співець-месія, для когось – провидець та заступник знедолених, хтось вважає, що він – апостол правди та патріот-революціонер. Коли досліджуєш мас-медіа, то результати власного «контент-аналізу» доводять, що є ще «адміністративний Шевченко», «політичний Шевченко», «біг-бордний Шевченко», «модерний Шевченко», «шкільний Шевченко», «богорівний Шевченко», «майданний Шевченко» та т.п. Так, маніпуляції довкола Кобзаря не мають меж. Я вже чую риторичне питання: «А для Вас, Вілено, він який, і хто?». …Геніальний футуролог і предтеча екзистенціалізму. Його перфектне прогнозування майбутнього і поетична екстраполяція вражають. Чимало з того, що писав геній, здійснюється: Чверть століття ми живемо у вільній незалежній державі, про яку Шевченко мріяв і писав, проте справдилася його пересторога, що «Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…».

   Його мистецтво досліджувати людину як унікальну духовну істоту, яка здатна до вибору власної долі, його талант щодо вивчення найтонших жестів душі, її строкатості та багатогранності не залишають байдужим. Його інтерпретація основного прояву екзистенції – свободи як відповідальності за результат свого вибору, надихає сучасників. Так, в його ієрархії аксіологічних констант свобода на найвищому рівні… На цьому три крапочки щодо теми «свій Шевченко», бо не хочу, щоб мені інкримінували девіацію, мовляв, тема статті: художній вернісаж, та і відчуваю натяки тих, хто полюбляє подискутувати на тему: «Шевченко VS Шевченко», які готові звинуватити у апології. Тож повертаюся до виставки творів сучасного мистецтва, які стали уявою юних художників та візуалізацією поетичної творчості Кобзаря…

   … Останнім часом все частіше чутна риторика: чи можна вважати сучасне мистецтво мистецтвом? Чи є у нього змістовний посил? А може сучасне мистецтво всього лише форма без змісту? Якими траєкторіями рухається сучасне мистецтво? Питання народжують полеміку і в цих палких баталіях немає переможців і переможених, бо у кожного своя філософія, своя інтерпретація, що має право бути, і ніхто не може "накласти вето" на продукт рефлексії. Що стосується мене, то я адепт власного формулювання, коли мова йде про мистецтво: «Мистецтво має матрицю обмежень і лімітів, і саме в цих в рамках художник може вийти на свободу». Коли я спостерігаю нові практики, де немає жодних обмежень, то вбачаю не сумнозвісну творчу свободу, а вседозволеність. Там, де починається вседозволеність, особисто для мене закінчується мистецтво. Я за традиції, бо традиції відіграють найважливішу роль в мистецтві. Створити якісне нове неможливо, не знаючи того, що було раніше. Одні художники можуть бути продовжувачами традиції, інші можуть їх відкидати, але всі вони зобов'язані їх знати. І тут на перший план виходить Школа. Дуже важливо, щоб в анамнезі кожного сучасного творця була Школа. Кожен вибирає свою, ту, що ближче душі, серцю і творчому початку, але всі вони мають схожість: єдність основних поглядів, спільність або спадкоємність принципів і методів. Сьогодні я була приємно вражена. Я дивилася на ці картини, аналізувала, а подумки робила ревізію власних репозиторіїв пам'яті, намагаючись визначити: пензлем якого майстра надихнувся юний митець. Академізм, Вортіцізм, Арт-деко, Класицизм, Ренесанс, Готика, Маньеризм, Дадаизм, Караваджизм, Модерн, Імпресіонізм – кожен обрав для себе власну манеру. Всі вони різні, але кожен представник того чи іншого напрямку демонструє в своїх роботах близькість творчих принципів і художньої манери. Я не приховую свого захоплення, бо мої зорові аналізатори фіксували картини сучасників, які взяли на озброєння найкращий досвід і, продовжуючи традиції, створили свій шедевр, несучи новизну, свіжість і дихання нового часу. Якщо серце завмирає і ти тягнеш час аби ще і ще візуалізувати картини, а вербально захоплення звучить як "ах" ... Якщо ти згадуєш про катарсис (а саме трагічний досвід катарсису є єдиним джерелом будь-якого мистецтва) – значить воно, сучасне мистецтво, є, і воно як і раніше є однією з форм культури суспільства. Я дивилася на ці полотна, а про себе мовила, що це – художнє дзеркало, яке відображає внутрішній світ художника і духовний стан соціуму. Я вкотре переконалася: мистецтво живе і, слава Богу, результат letalis десь дуже далекий і не скоро позначиться на мапі буття для мистецтва. "UkrainianartistheBest" ... Ще вчора я вимовляла цей неймінг, оголошуючи учасницю Круглого столу "Нове життя історико-культурної спадщини. Збереження і захист культурних цінностей: Виклики та Загрози", який пройшов під куполом Верховної Ради, співорганізатором і модератором якого я була, а сьогодні я вітаю Ірину Бендеровську з новою творчою перемогою, якою вона підтвердила власні слова: "Виставка «Думи Шевченкові звернені до майбутнього» - це соціально значущий культурний проект для підтримки і можливості дати «путівку в життя »молодим талановитим авторам, художникам і творчим особистостям, привернути увагу до робіт виконавця, допомогти заявити про себе, самому переконатися в своїх можливостях і рухатися в напрямку мистецтва більш впевненими кроками! Адже ми, українці, найкращі! Українське мистецтво - краще! Ми - талановита нація! " Так, ми талановита нація. Ми по-різному долучені до мистецтва: хтось творить і творить, а хтось декодує цю творчість. На івенті під головним куполом країни були і ті, і інші. Я для себе знову інтерпретувала художні твори молодих талантів Дарини Скульської, Михайла Заворотного, Анатолія Гопкало, Тетяни Шимко і, звичайно, самої Ірини Бендеровської. Більше 25-ти робіт ... Більше 25-ти гарнітур емоцій і почуттів на полотні ... Я трансформувала візуальні форми повідомлень, закладені в твори художниками в вербальну форму. І можу сказати: «Респект вам, хлопці та дівчата!". Я зафіксувала дві аксіологічні складові: естетизм і самобутність. Я кажу: «Дякую» молодим творцям за те, що не елімінували зі своєї творчості іманентні ознаки живопису. У міріадах відтінків кольору ви показали живого Шевченка. Ви, кожен по-своєму, використовували пластичні рішення, кожен відзначився своєю свободою і цілісністю, ясністю композиції. У кожного своя динаміка і здатність без насильства підпорядкувати собі простір, передати його багатовимірність на масиві полотна…

   … Не треба бути професійним фізіогномістом, щоб зрозуміти і відчути строкату гаму найкращих людських емоцій, коли на відкриття виставки завітав «самий український політик», хоча, як на мене, то слово «політик» давно треба замінити на «державний діяч». Так, «думати про нове покоління», якщо висловлюватися мовою Джеймса Кларка, - іманентна властивість лідера Радикальної Партії Олега Ляшка. Сьогодні він не тільки урочисто відкрив виставку, а і приємно здивував юних митців своєю декламацією поезії Кобзаря. «Думи» у виконанні Олега Ляшка зустріли гучними оплесками та оваціями. Це був експромт, після якого поміж гостей було чутно: «Який він справжній!». Так, власна історія політика, все те, що формувало особистий Modus Vivendi, філософська складова персонального бренду під неймингом «Олег Ляшко» – вона в площині координат, де одна вісь – «правда», а друга – «справжність». Сьогодні юні митці по-справжньому відчували себе зірками. Адже у прямій мові лідера Радикальної партії була і подяка, і визнання їх таланту, і повага до вміння нести культуру, яка була і є базовою детермінантою національного самоздійснення... Вербальну естафету у Олега Ляшка прийняли його колеги по фракції, депутати Андрій Лозовий та Денис Силантьєв. «Юродивий» у виконанні Лозового схвилювало присутніх, бо прочитано було не лише емоційно, переконливо та театрально, а і напам’ять. А після того як поезію «Cон» зачитав Денис Силантьєв, гості не скупилися на компліменти: «Яка гарна у Вас вимова, як гарно звучить Ваш голос українською»…

   ... Розумію, що на порядку денному прийняття надважливих законів у сесійній залі, і що у народних обранців «голова колом» від політичних клопотів…Та, коли людина прагне щось зробити, вона віднаходить можливість, а коли інтересу немає – знаходить причину.

   Отож, якщо коротко: цікаво знов було лише лідеру Радикальної партії Олегу Ляшко та депутатам його фракції. Хоча запрошували представників різних політичних сил. Напевно, не всі народні обранці розуміють, що стан і розвиток культури завжди перебуває у прямому і зворотному зв’язку із загальним духовним тонусом суспільства, що самостійне історичне буття українського народу має бути забезпечене культурно, що підтримка молоді у її прагненні культурно збагачувати країну, навіть своєю присутністю на подібних заходах, каталізує в них бажання творити, генерувати новий культурний контент, надихає і окрилює. Хоч інколи треба спускатися з гори політичного Парнасу на землю, аби побачити на ній людей, особливо тих, хто починає тут, на землі, свій життєвий шлях. Хоч інколи елімінувати фобії спілкування наживо з тими, хто привів тебе на той Олімп влади, і ділитися своєю енергією…