Задорні Чернівці. Урбоекологія.

Задори - діти буковинського міста, мешканці середмість, просякнуті містом наскрізь.

Шкода, що тепер вже моц нечасто можна вчути у Чернівцях на чиюсь адресу: «О, то старий задор!». По-перше – бо і той, хто це скаже, і той, про кого це скажуть – люди або старі, або гет старі. По-друге, тому, що задорство як стиль життя у Чернівцях сьогодні вже намагається переміститись з міських вулиць на сторінки історії. Хоча не стілько вже й води спливло у Пруті відтогди, коли Чернівці виспівували зранку до ночі задорівки і переповідали все нові і нові збитки гандриганистих міських шалапутів – задорів, але факт: цілий шмат унікальної міської культури зі своєю мовою, піснями, кодексом чести, традиціями, навіть модою на анцуги майже зник з нашого життя разом зі своїм поколінням. У цім хіба що історики бабраютси. Усі решта за цим просто банують.

Ніхто не може назвати число в календарі, коли з’явились задори. Кажуть – «давно». Відомо лише, що саме слово з’явилося тоді, як Чернівці були «за Австрії». Але діло не в терміні, а в явищі унікальної Чернівецької міської, трохи лайдацької, культури, цим терміном охрещеної. Те, що така неформальна міська культура з’явилась у Чернівцях – логічно і фист файно, бо це явище є у всіх багатонаціональних містах, передовсім портах, де перетинаються культури, мови і звичаї десятків народів. Така Констанца, така Одеса. Скажете: агій на вас, Чернівці не порт!? Гай най буде, але це, вдатно збудоване на перехресті торгових шляхів, місто від свого першого каменю було приречене на статус маленького Вавилону! Народам, що тлумились на кавальчику землі під захистом мурів фортеці Черн, не залишалось инчого шляху до мирного співжиття, ніж брати одне одного на збитки. Саме гумор допомагав стирати кордони між законами віри і відмінностями звичаїв, саме він переводив колії при загостренні побутових, соціальних, національних конфліктів. Отож гумор – повноправний мешканець древніх Чернівців, а задори – його носії, поширювачі і примножувачі.

Чернівецький задор – це  ані одеський нальотник типу Бєні Кріка, ані львівський батяр, романтично оспіваний у піснях. Чернівецький задор – не якийсь безвстидний бейла, що відбиває людим бебехи, він – відчайдух, чия енергія і життєва сила під’юджувала його на численні збитки і забави, ризиковані жарти, бійки та бурхливі любовні придибенції...

Більшість Чернівецьких задорів були в основному синами ремісників, але не мус – колись у чернівецьких задорів могли вирости не лише діти, які більшу частину дня проводили на вулиці. Задори могли походити і з порядних та заможних родин, в яких дитячий період задорства переносився і в доросле буття. Адже задорити могли як поважні та дорослі чоловіки, так і малі шмаркачі. Задорами народжувалися навіть діти патриціїв, у шляхетських дворах. І не один з них пізніше потрясав віденським парламентом, або ж ходив в професорській тозі, побренькуючи зовсім не кайданками, а ректорськими або бургомістрівськими ланцюжками.

Задорна говірка  що виникла з перекручування мов багатонаціональних Чернівців, міста, за словами одного з літописців «ста язици і народів», була настільки колоритною, що її вживали не тільки задори, але й більшість міщан. Більшість цих слів зникли сьогодні з мови чернівчан, але деякі, наприклад, «гуральня» – «місце, де женуть спирт», залишились, напевне, вже назавжди – принаймні доти, доки від її продукту споживачі досягатимуть того стану, який описується в історичних джерелах словом «контетний».

Задори люблять гучні забави і великі скупчення людей – це гарна нагода згоноруватися, похизуватися новими мештами та бундою (модним одягом), заспівати або вчути нову пісню. Зазвичай задори збиралися в корчмах або біля закладів для народних забав, які відкривалися власниками місцевих гуралень. Найбільше подібних закладів, де баювали чернівчани, розташовувалися поблизу Ратуші, у районі Панської (зараз Кобилянської) та Верхньої Калічанки – це традиційні місцини самогоноваріння. Отож не дивно, що батьківщиною задорів є саме вулиця Кобилянської (колишня Панська), саме тут жила та набувалася задорська еліта. Задорскі розваги були невибагливими: танці, багато пива і горівки. Пили задори доста, а починали завше з першої карафки. І хоч потому могли і поливану баньку видудлити – рідко були пияками. Горівка на задорній говірці називалась «сабашівка», «цуйка», «цулька», «гуралька». Остання назва походить від знаменитої чернівецької фабрики лікерів та горівок «Гуральні», яка від другої половини ХVІІІ століття розташовувалась тут-таки, на вулиці Панській. Фабрика випускала до 300 сортів лікерів та горівок, настільки добрих, що ящиками горівки «Гуральні» місцеві підприємці возили хабарі до Відня і Парижа. (Історичний факт!). Пити у задорів називалось «цмулити», звідси термін «нацмулений» (п’яний). Закушували, тобто «закусювали» задори сальцесоном, кишкою (кров’янкою), ковбасками, часом манашем, бандолями (великими сортовими фасулями), палили здебільшого пласкі «розтоптані» цигарки на кшталт сучасної «Ватри». Зазвичай, п’яних задорів тягнуло на подвиги: чи то збитки, чи то бійки.

Задор – це стиль життя, в якому загальноприйняті норми сприймаються легковажно. У списку їх характерних прикмет знайдете такі чесноти: безстрашна аж до безумства відвага, сміливість показна, неудавана хоробрість, амбіція і честолюбство.Задори могли бути хуліганами, але ні в якому разі не розбишакували і не грабували. Вони мали свою філософію і свій гонор.  Їм були властиві всякі веселі пустощі, безжурність, намагання людину не з їхнього середовища упакалити (обдурити). А от крадіжкою - не гонорились!

Ідея задорного збитошництва – не алярма, не задуманий заздалегідь злочин, а лише бажання похизуватися чи розумом, чи силою, чи кмітливістю. Однією з найрозповсюдженіших забав чернівецьких задорів було розігрування власників копаратив і склепів: задори кілька днів влаштовували штовханину в крамниці, вимагаючи якогось рідкісного товару, якого не було на полицях. Власник крамниці під впливом шаленого попиту закуповував цей товар у великій кількості, після чого потенційних покупців не було видко, і власник потерпав від великих збитків.

Задори майже без винятків були дітьми буковинського міста,  мешканцями середмість, просякли містом наскрізь.

Задори  і задорна говірка поступово щезали з міських вулиць разом з їх колоритними мешканцями. Совєтська уніфікація намагалась підстригти багатонаціональне, звикле до пограничної вольниці місто під стандартний розмір морального кодексу «строітєля комунізма». Але гумор завжди сильніший за владу. Тому задорна тема з її безконечним запасом історій, анекдотів, жартів, співанок і неповторно оригінальною бесідою завжди була бажаною гостею у будь-якому чернівецькому товаристві.

То все ж таки, хто вони – чернівецькі задори? Хулігани з байнетами чи поети? Лицарі чи альфонси? Циніки чи ідеалісти? Всього потрохи і багато любови до рідних Чернівців. Бо задори – діти чернівецьких вулиць – в усьому схожі на своє місто: толерантне і немилосердне, вишукане і плебейське, гостинне і скупувате, драматичне і комічне, але єдине на світі. Тому варте пошани і варте любови. Але не пафосної «в ошатній залі», а – в глибині душі щирої, хоча в бесіді трохи насмішкуватої – аби не стало зле від занадто солодких слів. 

P.S. Цьогоріч задори скористаються проведенням в Чернівцях фестивалю Маланок і привселюдним перебиранням поважної пані, що гонорується над рестораном "Панська гуральня", в молоду дівку. Десь близько четвертої пополудни на розі Кобилянської та Доброго найвідоміший чернівецький  Задора – пан Микола виконає свого нового і вже безсмертного хіта. А по тім частуватиме нарід гуралівкою. 

Бо забава мусить бути.

Обов'язково.