Як не крутись, журфак не зробить тебе журналістом...

Журналіст значно більше, аніж просто професія. Щоб ним стати потрібно постійно вчитися і багато працювати.

Нормальний стан журналістської освіти вкрай важливий для здорового суспільства, адже процес відтворення журналістських кадрів для національної преси тісно пов'язаний з функціонуванням самих мас-медіа. Хто б не обговорював проблеми, пов'язані із журналістською освітою, усі торкаються питань свободи слова, відповідальності державної влади, політичної культури суспільства тощо. Я не люблю приплітати журналістику до політики, владу до цензури, але доводиться… Навіть віслюк Іа розуміє, що лише здорове суспільство здатне продукувати здорову журналістику.

Вся українська освіта, не лиже журналістська навіть після 1991 pоку, коли ідеологічний тиск комуністичної системи було скасовано, не стала якісно іншою.

 Незважаючи на спроби Міністерства впровадити систему європейського зразка, якість освіти загалом знизилася. І проблему, у першу чергу, цього вбачають у тому, що база, яку закладають школи та ліцеї є недостатньою. Зайвий раз це доводять слова Володимира Здоровеги: часто проблема полягає в тому, що «з напівграмотного випускника школи повинні за 5-6 років викувати журналіста, на всі руки майстра». Виховання майбутнього спеціаліста в тій чи іншій галузі починається зі шкільної парти, як би банально це не звучало.

Безперечно, ця проблема аж ніяк не знімає відповідальності з вищих навчальних закладів за якість навчання. На сьогодні є чимало відділень журналістики в регіональних вишах, які насправді не мають достатньо висококваліфікованих фахівців та відповідної матеріально-технічної бази, щоб надавати якісну журналістську освіту. Часто там викладають колишні журналісти, які отримували освіту ще в радянські часи і мають недостатнє уявлення про нові медіа, нові технології й світові тенденції медіаринку, а інколи, як це не прикро, і про журналістські стандарти. Також, коли вводиться нова навчальна дисципліна через відсутність спеціаліста її викладає педагог, який не знається на ній, а, отже, викладає її непрофесійно. Тож про знання студентів з такого предмету вже годі і говорити.

Журналістська освіта повинна бути практичною, хоча світоглядний елемент у ній, звісно, також потрібен. Молода людина повинна розвиватись як особистість, а не лише як фахівець-ремісник. Тому дослідники, теоретики теж можуть викладати деякі дисципліни. Але ключовими педагогами повинні бути практики - добрі редактори, досвідчені журналісти, які водночас самі здатні вчитись, адже професія розвивається шаленими темпами й будь-які знання, зафіксовані в підручниках і методичках, уже застаріли.

Вивчати журналістське ремесло чотири роки немає жодного сенсу. Повністю підтримую Отара Довженка. Всі базові знання й навички, необхідні журналістові, щоб бути конкурентоспроможним на ринку і працювати в пристойному місці, можна вкласти в рік-півтора. Саме за таким принципом працюють західні школи журналістики. Туди приходять люди, які вже здобули певну освіту й тепер прагнуть отримати набір інструментів для роботи в медіа, зорієнтуватись у медіапросторі, зрозуміти цінності та принципи журналістської професії.

Утім, щоб стати хорошим журналістом, самого таланту, вочевидь, замало, але усвідомлення цього приходить із роками. Бо знання, які студенти здобувають у процесі навчання, журналіст-самоук повинен здобувати не один рік, набиваючи чимало ґуль. Зрештою, у нашій країні для сходження кар’єрними щаблями все ще потрібен диплом. А щоб його одержати, існує два способи: або вступити на бакалаврат журналістики відразу після школи, або вступити на журналістську магістерську програму після отримання бакалавра в будь-якій галузі знань. Інших способів здобування вищої освіти в галузі журналістики не існує.

Проте диплом не зробить з вас хорошого журналіста, ним стають практикуючи метод «спроб і помилок».

Зараз більшість спеціалізованих закладів готує «універсального журналіста»: намагається навчити своїх студентів усіх базових вмінь і навичок, потрібних сучасному журналісту. Писати тексти в різних медійних форматах, знімати й монтувати відео, записувати звук і вести пряме включення, а також, що дуже важливо, створювати контент для справжніх медіа, доводячи його до публікабельного рівня за допомогою викладача-редактора. Також дуже важливим є стажування в редакціях, причому справжнє, а не для галочки: студенти повинні відчути реальну атмосферу роботи в різних медіа, щоби зробити правильний вибір. Стажування та якомога більше зустрічей із яскравими медійниками, які можуть поділитися досвідом, виконують функцію професійної мандрівки. І, нарешті, на завершення навчання готується «шедевр» — у нашому випадку це магістерський проект. Він потрібен не лише для того, щоб виправдати видачу державного диплому (роботодавців він не цікавить), а й для оцінки власних сил перед виходом у відкрите море професії.

Кілька сучасних освітніх центрів на зразок Могилянського, кожен із яких готував би кількадесят фахівців щороку, могли би забезпечити ринковий попит на хороших журналістів; зрештою, чимало людей приходить у професію, оминаючи спеціалізовану освіту, й нічого страшного в цьому немає.

В Україні майже 40 університетів навчають студентів на спеціальності «журналістика». За рік виші випускають близько 7 тисяч журналістів. Але чи дійсно потрібна спеціальна освіта, щоб працювати журналістом? Напередодні початку навчального року Телекритика розпитав редакторів великих українських ЗМІ про те, чи потрібна взагалі журналісту журналістська освіта. А якщо ні, то що слід у цій освіті змінити.

Севгіль Мусаєва-Боровик, головний редактор «Української правди»

Звісно, свого часу я мріяла вступити саме на журфак. Зараз, якби у мене був вибір, я б віддала перевагу якійсь технічній спеціальності, але працювала б все одно в журналістиці. Для журналіста набагато важливіший талант, ніж освіта. Загалом, я за те, щоб чотири роки витратити на нормальну освіту, а як магістратуру вже вибирати журналістику. А якщо щось міняти, я б додала більше читання і аналізу прочитаного, а головне - більше практики.

Щоб узяти людину на роботу, мені не важлива наявність у неїдиплома журналіста. З досвіду можу сказати, що хороші випускники журфаків трапляються нечасто. І я маю право так говорити, бо й сама закінчувала журфак.

Наталя Гуменюк, голова hromadske.ua

Збільшення ролі інформації, зростання соцмереж - все це показує, що потрібно знати не тільки правила ремесла (практичні навички завжди можна напрацювати), а правила самої професії, її історію та профільні предмети. Журналіст має бути освіченою людиною. Грамотною, з широким кругозором. Все це дає освіта.

Так, потрібна спеціалізація: наприклад, економіка або право. Коли я вчилася, мені весь час говорили, що бракує практики. Але практика є на роботі. Мені саме бракувало актуальної гуманітарної освіти

А нинішнім студентам-журналістам бракує сучасної якісної теорії. Підручників маса, але не українською, а англійською. При цьому вчитися треба постійно.

Для прийому до нас на роботу наявність журналістської освіти - це добре. Але ми не особливо поділяємо виші та завжди раді будь-яким випускникам.

Соня Кошкіна, шеф-редактор LB.UA

Я вважаю, що журналістська освіта журналістові не потрібна. Потрібна практика, що більше, то краще.

Катерина Венжик, головний редактор Delo.ua

Я вважаю, що наша нинішня журналістська освіта не просто не потрібна - від неї в реальній журналістській роботі більше шкоди, ніж користі. Випускників журфаків доводиться перенавчати замість того, щоб просто вчити з нуля. Таке враження, що на журфаку викладають люди, які займалися журналістикою приблизно ніколи. Зате, природно, мають власну думку про те, якою вона має бути.

Підкреслю - я кажу тільки про нашу нинішню журналістську освіту. Наскільки я знаю від колег, які їхали вивчати журналістику в США або європейські країни, там цей процес значно осмисленіший і отримані знання - значно ближчі до необхідних на практиці.

Щоб це змінити, напевно, потрібно запрошувати практиків читати лекції. Віддавати максимум часу стажуванню. Взагалі - прибрати до біса обов'язкове відвідування, особливо для тих, хто вже працює в редакціях.

Журналістика 21 століття - це ж не про писати, а про писати-знімати-начитувати-твітити-проводити розслідування за допомогою соціальних мереж, а ще програмувати, малювати інфографіку...

Тому я намагаюся брати на роботу економістів і технарів. Їх значно простіше навчити правильної - принаймні, для ділового онлайн-ЗМІ - журналістики, ніж гуманітаріїв, а випускників журфаків - і поготів.

Ніна Кур'ята, головний редактор «BBC Україна»

Журналістика - це не наука, а професія, причому дуже прикладна. Тому практики має бути більше, ніж теорії. Журналіст повинен не тільки знати, а й вміти. Тому важливо, щоб студентів навчали люди, у яких є практичний досвід.

Я бачила прекрасних журналістів без журналістської освіти і бачила журналістів, що не реалізувалися попри диплом журналіста. У нас в редакції, по-моєму, менше людей із журналістською освітою, ніж без неї. Причому багато людей з дипломом журналіста кажуть, що взагалі не розуміють, на що вони витратили шість років. Ба більше, я знаю головних редакторів, у яких немає журналістської освіти.

Я вважаю, що журналістів треба вчити критичному мисленню та логіці. У нас часто не вміють ставити новини в контекст і не розуміють, на що саме потрібно звернути увагу. А це дуже важливо.