Проблеми сучасної журналістської освіти

«Постійна критика системи української журналістської освіти з боку медіаринку, відсутність якісних випускників, якісних журналістських кадрів провокує ринок створювати власні школи». Діана Дуцик

Журналістська освіта в Україні з’явилася не так давно. Перехід від філології до журналістики відбувся на зламі 20 століття і досі перебуває під прицілом критиків .Журналістській освіті, навіть за роки незалежності, не вдалося позбутися радянської системи навчання. Серед 70 існуючих журналістських кафедр, які готують майбутніх журналістів, лише два освітянські проекти експерти й журналісти називають успішними — Могилянську школу журналістики в НаУКМА (створену 2001 року) та дві магістерські програми в УКУ: з журналістики (засновану 2010 року) та медіакомунікацій (2012 року). Решта журналістських кафедр дають своїм випускникам лише теоретичну базу, котра не відповідає сучасним потребам професійного медіаринку.

            Щороку з Запорізьких ВИШів ( КПУ, ЗНУ, ЗНТУ)  випускаються сотні студентів факультету журналістики, і лише кілька десятків з них знаходять своє покликання у цій професії. У чому проблема? Чому люди, що не вчилися фаховій спеціальності іноді кращі за людей, що є дипломованими спеціалістами у сфері журналістики? Чи не є основна проблема в освіті?

 Перш за все, треба почати з того, що обираючи професію журналіста наразі мало хто відповість для чого конкретно він це робить. Дівчатка скажуть, що хочуть бути телеведучими і працювати на телеканалах. Хлопці вступають у ВИШ аби не йти до армії чи тому що їм цікава література. Проблема постає у тому, що жоден майбутній студент факультету журналістики не проходив психологічних тестів, тестів на ерудицію, на знання у різних сферах життя, на креативність. Тільки серед кращих з кращих можуть вирости гарні письменники, чи експерти, чи критики. Із 39 факультетів и кафедр, які готують майбутніх журналістів, лише 20 мають окремий сайт. Із цих 20 сайтів тільки два містять повну інформацію про викладачів, курси, діяльність кафедри тощо. Отже, проблема номер 1: «відсутність повної обізнаності щодо спеціальності».

 Проте що таке «журналістика»? Відповідаючи на питання, багато викладачів
вважають, що це філологія, разом із загальноосвітніми науками. НІ !
Журналістика окрема галузь, де потрібно удосконалювати систему викладання
кожного року! Ринок попиту і конкуренції зростає, нові технології витісняють
усе і, аби якісно навчати журналістів, освіта завжди повинна бути «у тренді», «йти
у ногу з часом». А що ми бачимо насправді? Застаріла бібліотечна база, погана
технічна база, навчання студентів випускниками філологічного факультету. До того
ж, викладацький склад не реагує на зміни і тенденції сучасного медіаринку. То
кого ми вчимо: філологів чи журналістів? Проблема 2: «застарілість освітньої програми

журналістів і страх нового».

Чому багатьом випускникам факультету не вдається продовжити цю справу у роботі? Чому випускники інших спеціальностей швидше можуть орієнтуватися у журналістиці? Чому так мало «справжніх професіоналів пера»? Погоджуючись із досвідом інших країн, де вступаючи на журналістику, людина повинна вже мати 1 нежурналістьку освіту,скажу, що це правильно. Бо Ви набуваєте більше знань в одній конкретній сфері, в якій потім Ви можете стати експертом чи критиком; Ви спокійно можете обирати і аналізувати потрібну Вам інформацію ; Ви знаєте принципи навчання і обираєте прийнятний для себе. Наразі багато журналістів стикнулися із проблемою «поверхових знань» - знання про все і ні про що. На мою думку, найкращий варіант для майбутнього журналіста — бакалаврська підготовка з нежурналістської спеціалізації та магістратура з журналістики.  Проблема номер 3: «поверховість журналістської освіти».

            Так, звичайно на факультеті журналістики є не тільки суха теорія, а й практики. Проте чи достатньо їх аби отримати потрібні і якісні практичні знання з монтажу, зйомки, фото, написання інтренет-матеріалів, запису підкастів чи радіопрограм і т.і? Чому не поширені обміни знаннями серед інших інститутів, обмін студентами-журналістами серед різними містами, країнами, редакціями, холдингами? Дивлячись на закордонний досвід, журналісти мають більшість практичного навчання у якому подекуди просочується теорія. Тільки працюючи над своїми помилками, вивчаючи їх та аналізуючи, можна дійсно навчитися якісній журналістиці. Проблема 4: «недостатній досвід на практиці».

            Можна довго говорити про проблеми у сучасній журналістській освіті, проте більш за все я погоджуюся із словами директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Різуна: «Основними проблемами журналістики на сьогодні є відсутність корпоративної професійної ідеї, яка б об’єднувала всіх журналістів. Як результат — відсутність самоповаги до своєї професії й свого фаху, відсутність професійної етики у значенні норм поведінки в професійному середовищі та низький рівень відповідальності за свободу слова, легковажне ставлення до фактів. Проблемою є й те, що журналісти не бажають постійно займатися самоосвітою, підвищувати свою кваліфікацію, мислити легко, невимушено, бути схильними до аналізу усієї інформації.

А проблеми журналістської освіти мають такий вигляд. Це питання високого педагогічного професіоналізму (не кожен може навчати, навіть якщо він є класиком у певній галузі). Але найбільш вразливим є підхід до методів навчання журналістики (суперечки ведуться і понині — навчати традиційно, академічно чи через тренінгові методики, моделюючи виробничі ситуації). Немає єдиного погляду на об’єкти навчання та викладання, тобто чого навчати (а це вже, як я говорив, є наслідком невизначеності самої медійної галузі в плані того, хто ж такий журналіст). Проблемою для нас також є занижений рівень професійної самоідентифікації серед молоді, що є наслідком невимогливості медіагалузі до свого фаху та праці. Принцип відкритої професії, який сповідується журналістами, зовсім не означає, що журналістом може працювати будь-хто».

У висновку можна зазначити, що хоч би як не готували журналістів, хоч би які суперметодики не застосовували, а береться до уваги при прийомі на роботу: ваша зовнішність і ваше власне бажання працювати журналістом. Отож, хочеш бути журналістом- професіоналом — будь! Головне: завжди самовдосконалюйся!