Всеукраїнська конференція під назвою , що пройшла у кінці
жовтня в Києві, ставила за мету проаналізувати результати попереднього
масштабного дослідження факультетів журналістики. Дискусія лідерів галузі стала
джерелом свіжих поглядів на освіту, в якій в нас прийнято помилково цінувати
стабільність. Справжня стабільність перетікає в стабільність, а примарна - в
стагнацію. Страх перед реформуванням навчального плану і свіжими зухвалими
ідеями в добу, коли світ медіа переживає найбільші зміни за останні 70 років -
тільки збільшує відстань між факультетами і потребами ринку, а отже будь-яке
зволікання - це крок вбік від студентів.
Спробуємо прокоментувати деякі з тез дослідження:
- навчальні плани часто перенасичені філологічними дисциплінами;
Цей пункт трохи нечіткий: власне філологічних дисциплін у планах доволі мало,
але вдосталь - культурологічних. Це важко назвати проблемою, адже комплекс
гуманітарних курсів - обов'язкова умова здорового бакалаврського ступеня. Біда
в тому, що академічних годин загалом - надмірна кількість, що ні в якому разі
не призводить до продуктивності та засвоюванні інформації. Та й пояснення
важливості у наступному того чи іншого предмета нікого не займає, а, можливо,
студентам більше потрібен не куратор, а ментор.
- у значній кількості випадків практичний журналістський досвід
викладачів є доволі скромним;
Важко собі уявити, на що б перетворилося навчання, яким займаються одні
лише практики. Однак у кількості від 25% до половини викладачів вони необхідні.
У моєму випадку, усі власне журналістські навички я перейняв від практиків,
яких можна порахувати на пальцях однієї руки. Положення, в якому перебувають
студенти факультетів, де практиків взагалі нема подібне до Сізіфової праці.
- факультети журналістики технічно оснащені дуже нерівномірно. Лише кілька
ВНЗ мають добре обладнані студії, ньюзруми та мультимедійні аудиторії;
Технічне оснащення дуже важливе, але ще важливішим є питання розумного з
ним обходження. Комп'ютери, технічні можливості яких не дозволяють монтувати
відео - даремні. Комп'ютери, які це здатні робити, але не роблять внаслідок
захаращенної операційної системи, яку не перебивали 5 років - також. Телестудії
та ньюзруми, до яких студенти не мають доступу - не приносять жодної користі.
Власне, можна скільки завгодно казати про технічні досягнення кафедри, але коли
студенти не можуть користуватися вільним wi-fi - це недогляд, якому немає
виправдання.
- вишам бракує зв'язку з медіаіндустрією. Взаємодію факультетів
журналістики з медіа обмежено проведенням майстер-класів та гостьових лекцій;
Насправді, майстер-класи та гостьові лекції, які тут названі з
характеристикою "лише" - недосяжні для більшості факультетів, що вже
й казати. Лектор чи гість раз в семестр або два не приносять ніякого ефекту.
Поклоніння ним як іконам, на які треба звести подивитися усю паству - також. Журналіст
має вчитися не бачити перед собою авторитетів серед будь-кого, а не навпаки.
- із 39 факультетів і кафедр, які готують майбутніх журналістів, лише 20
мають окремий сайт. Із цих 20 сайтів тільки два містять повну інформацію про
викладачів, курси, діяльність кафедри тощо.
Без коментарів. Моїм улюбленим анахронізмом нашої освіти є дозвіл читати відповідь
з паперової родруківки, але не з екрану гаджету. Самі ж викладачі виправдовують
чудернацьку логіку такого рішення прекрасним аргументом - роздрукував, значить,
зробив певну роботу і витратив сили і гроші. Власне, які вимоги до наукового
підходу, така, загалом, і університетська наука.
Можна довго дискутувати, що є журналістика - творчість чи ремесло. Але допоки
ніхто не зміг відповісти на це питання ствердно, студенти мають виходити зі
стін університету вміючи не тільки продукувати ідеї, але й робити матеріали
за професійним - важливо - стандартом. І тому їм потрібні не проповідники,
а майстри-ремісники.