Культура − це основа державності і духовна обороноздатність нації

   УКРАЇНА. Сьогодні − це держава у центрі Європи, яка у всіх на вустах. Українці зробили свій вибір. Ціною людських життів відкрита дорога до Європи, де демократичні цінності превалюють у державній парадигмі. Суспільство реактивно змінюється. Його рельєф кардинально різниться від того, що був до лютневих подій і військових дій на сході країни. Динамічно змінюється і світовий ландшафт. У цьому безмежному просторі глобальних викликів та імперативів ми всі долаємо нелегкий шлях. І дороговказом в цій історичній ході має стати національне саморозуміння. Національна культура була і є базовою детермінантою національної самореалізації. Її стан і розвиток завжди перебувають у прямому і зворотному зв’язку із загальним духовним тонусом суспільства. Кожна свідома людина розуміє, що самостійне історичне буття українського народу має бути забезпечене культурно. Тому сьогодення актуалізувало питання збереження історико-культурної спадщини українського народу, і це питання є вагомою складовою частиною політики сучасної України, бо збереження історико-культурних пам’яток має надважливе значення для українського народу, сприяє формуванню патріотичної парадигми, та, власне, почуття гордості, самоусвідомлення у кожного українця, дає змогу об’єктивно дати оцінку історії країни. Ще у дитинстві нам інспірували філософську тезу про те, що без знання власної історії ми не можемо стати дієвими конструкторами майбутнього. Так, культурна життєздатність нації – аксіологічна домінанта на карті буття. Культура, духовність, моральність – три кити онтологічно-екзистенційної системи координат особистості. Тож логічно, що неймінг Круглого столу вербально найменувався як «Нове життя історико-культурної спадщини. Збереження і захист культурних цінностей: виклики та загрози».

   Жива, динамічна дискусія щодо збереження і розвитку української культури, спадщини і традицій різних регіонів України як найважливішого стратегічного ресурсу розвитку країни об’єднала залу. Сьогодні плідний та відкритий діалог, обмін досвідом між фахівцями в галузі культури і культурної політики, представниками державної влади, політиками, експертами, представниками громадського викрили «гострі» проблеми у даній сфері, діагностували хвороби та прописали рецепти одужання.

   Не є таємницею, що історико-культурні об’єкти складають вагому частину історико-культурної спадщини українського народу завдяки тому, що є не окремими пам’ятками, а комплексом пам'яток з усією сукупністю компонентів, що становлять культурну, історичну та наукову цінність. Сучасна пам’яткоохоронна робота задля збільшення своєї ефективності повинна використовувати нові ідеї та технології, нове інформаційне забезпечення, одним словом, оновити свій інструментарій. Звісно, що за таких умов для реалізації завдань треба, щоб було забезпечене якісне управління профільними установами, а рушійною силою був стратегічний менеджмент. І зразки такого дієвого симбіозу, дякувати Богові, є. Особисто переконалася в цьому, коли надала слово Нелі Михайлівні Куковальській . Про себе як організатора писати не буду, цю інформацію легко дістати з багатьох інформаційних ресурсів, а от про пані Інну Силантьєву скажу, бо в своєму і вітальному слові і фінальному виступі вона не лише поділилася власним досвідом, висновками, алгоритмом створення глобальних культурних проектів, а і запропонувала створення робочої групи для подальшої роботи. 

   Усі учасники одностайно дійшли висновку про необхідність продовження конструктивного діалогу і підтримали ініціативу організатора. Бо кожен бачить і констатує, що проблем і питань чимало. Йдеться, насамперед, про конкурентоспроможність української культури, її здатність тонізувати інтелектуальне та духовне життя суспільства, адаптувати для нього культурну реальність світу. Тож маємо долати культурні стереотипи спільно, генерувати новаторські тенденції. Кожен сьогодні має бути дотичним до культурної політики держави, яка, в свою чергу, повинна базуватися на науковій концепції національної культури. Серед стратегій розвитку країни має віднайти своє місце інтенсивна розбудова інфраструктури культури. Сфери української культури повинні бути охоплені сучасними інформаційними і комунікаційними системами. Значних трансформацій повинно зазнати законодавче поле, аби стимулювати приватні ініціативи і внески в українську культуру. Кожен має працювати в режимі мобілізуючої та глибокої національної і культурної самокритики. 

   P.S. …Щодня чути риторику: маємо зміцнювати обороноздатність країни. Так, слушно, бо живемо у часи військових дій. Та не треба забувати, що культура − це основа державності і духовна обороноздатність нації, а тому, так само потребує пильної уваги та інвестицій.