Герої і подвижники з Сумщини.
18 листопада 2015, 04:25
Книга «Сумчани в боротьбі за волю: 10 біографій» історика Геннадія Іванущенка щойно вийшла в Києві.
Видала її УВС імені Ю.Липи. А йдеться в збірці про уродженців Сумщини, які присвятили своє життя визволенню рідного краю від іноземної окупації. Зокрема про одного з перших українських революціонерів-націоналістів, керівника повсталого броненосця «Потьомкін» у 1905 році, видатного вченого, роменчанина Олександра Коваленка, шевченкознавця Павла Зайцева, легендарного генерала Армії УНР Олександра Грекова (Глухівщина), білопільчанина Михайла Ковенка – Особливого Коменданта Києва у 1918-му році, генерал-хорунжого Армії УНР, оборонця Карпатської України Василя Филоновича, відважних юних розвідниць та зв’язкових-підпільниць з «Козачої Ради» Марію Тарасенко та Настю Гудимович з Воронежа Шосткинського району, легендарного українського розвідника полковника Івана Литвиненка з Хоружівки та керівника підпілля ОУН на Сумщині Семена Сапуна, про роменчанина Олексу Калиника – політв’язня сталінських часів і керівника відроджених на еміграції Спілки Української Молоді та Союзу Визволення України…
Звичайно, це лише добірне гроно з розкішного калинового куща уродженців благодатної Сумщини, які офірували себе на вівтар боротьби з волю і долю українців, за владу нації на своїй землі у своїй державі. Проте не забув автор і інших, книги про яких ще попереду, присвятивши їм передмову, яку й пропонуємо увазі читача:
«Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої»... І раптом я розумію, що це не могили. Це окопи. Це ті мертві, що тримають лінію оборони».
Ліна Костенко
Життя побудоване на мотиваціях. А мотивації – на яскравих прикладах, які дають у своїх вчинках найкращі серед нас. Якщо цього немає, то це не Життя, в людському сенсі, це – жалюгідне існування. Герої і подвижники цієї книги – не єдині, кого історія поставила «за кадром». Так завжди було і буде. Для того вона й залишає нам документальні сліди найвиразніших представників народу, щоб ми потрудилися бодай «намалювати» їх портрети. А це вже співпричетність. І мотивація...
Серед мертвих і живих земляків-героїв немає основних і другорядних. Без кожного з них не було б наступного.
Без Антона Щербака не було б революційного Сумського повіту в 1905 році, а в 1917-му Сумська повітова рада не визнала б Центральну Раду і УНР. Без прапорщика Ліницького, який викрив збройний склад заколотників на станції «Суми», більшовики захопили б місто майже на рік раніше, а без уродженця Ямполя, генерал-хорунжого Миколи Янчевського та його однодумців не було б Одеської Гайдамацької дивізії. І наша південна твердиня набагато раніше стала б жертвою тих самих більшовиків-терористів...
Важко уявити створення дивізії «Сірожупанників» та діяльність Інформбюро Армії УНР без Миколи Букшованого з Беседівки Недригайлівського району. Без уродженця Роменщини Леоніда Полтави не звучав би гімн світового СУМу, а без його земляка Євгена Адамцевича – «Запорозький марш». Не втрималися б так довго у запеклій боротьбі з російськими окупантами отамани-повстанці 20-х років: Левко Христовий (Охтирщина), Марко Сміян (Тростянеччина), Пилип Ващенко (Шосткинщина) та десятки інших, якби не сотні і тисячі невідомих розвідників і зв'язкових. Тих, які годували, лікували, одягали загалом 40-тисячні загони месників ціле десятиріччя, переховували їх останні боївки аж до початку 1930-х.
Не достукались би до нашої пам'яті свідки терору, концтаборів і Голодомору, остарбайтери і дисиденти, якби не письменники: Б.Антоненко-Давидович (Ромни), Іван Багряний (Охтирка), Євген Онацький (Глухів), Михайло Осадчий (Курмани), Борис Ткаченко (Лебедин). Не відкрилися б для українців твори світової літератури (з оригіналів!), якби не Микола Лукаш (Кролевець). Не аплодувала б так Україні міжнародна наукова громадськість без братів Тимошенків: Степана, Сергія і Володимира (Конотопщина) – унікальних вчених, академіків кількох академій світу.
І не застигли б у бронзі й камені герої та події минулого, якби не скульптор Іван Кавалерідзе (Роменщина). Та й Герб, і навіть гроші України могли бути іншими без художників-графіків Василя Кричевського (Лебединщина) і Георгія Нарбута (Глухівщина). Про все це не дізналися б діти без патріотичних підручників історика Федора Турченка (Краснопільщина).
«Ім'я їм легіон!» – не тільки відомих, але й безіменних, хто просто й звично трудився, створював матеріальні блага, незважаючи на часи бездержавності й безпам'ятства плекав віру і рідну мову, зберігав традиції й виховував дітей.
І вчив любити Україну. А коли ворог знову постукав у наші двері – просто пішов її захищати. Часто мовчки й без пафосу. Так було в роки ІІ Світової. Так є тепер... Тоді, в 1940-х, керівництво націоналістичним підпіллям Донбасу неможливо було уявити без уродженців Сумщини. І серед них: Володимир Гладкий (с.Засулля) – голова обласного Проводу ОУН (б) Донеччини, Микола Фененко (с.Макове, Шосткинщина) – надрайонний Провідник ОУН Волноваського, Володарського і Старокостянтинівського районів та ще майже два десятки наших земляків.
Сьогодні їхніми слідами знову йдуть найкращі. Туди ж, – на Схід, де вирішується доля України. Вже понад 50 сумчан загинули смертю хоробрих, захищаючи рідний край від московського агресора. Такі, як Сергій Табала («Сєвєр») – 18-річний легендарний «кіборг» з Донецького аеропорту, боєць ДУК «ПС»; учасник боїв на вул. Грушевського під час Революції Гідності. Такі, як Роман Атаманюк («Берест») – боєць 95-ї Дніпропетровської мехбригади, активний учасник Революції Гідності в Києві, активіст молодіжного націоналістичного руху на Сумщині. Він загинув в с. Тоненьке, що поблизу Донецького аеропорту, закривши від осколків побратима... Такі, як ті, чий Подвиг закарбований у журналістському проекті «Вічна пам'ять героям!»
Без них не було б нас – у прямому й переносному смислі. Не було б узагалі і не було б нас таких... Таких, як друзі, знайомі, сусіди, яких не час іще називати по прізвищах, бо вони «там» – на війні. Таких, як мій учень Микола К., який пройшов усі кола пекла під Іловайськом і зараз воює під Щастям. Таких, як Андрій Букін і його друзі – волонтери, які, переборюючи втому, та, часто, людську байдужість, вже понад рік як «живуть на колесах», возячи в АТО все необхідне. Таких, як тисячі простих людей, які несуть останнє на волонтерські пункти, в'яжуть, плетуть сітки, заготовляють продукти, лікують поранених і опікуються сім'ями загиблих. Бо є приклад і є мотивація.
Всі наші герої: від минулого до сьогодення, це люди одного формату, однієї, найвищої, людської проби. Їх немає в цій книзі, бо вони – серед нас. І тому історії про них і книги ще попереду. Придбати книгу охочі можуть в "Українській Книгарні Хунти"(www.ounbook.com).
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.