Я пішов із журналістики

Артур Перес-Реверте про журналістику, літературу та "епітети нашого століття"

До того моменту, як зайняти свою нішу в сучасній світовій літературі іспанський письменник Артуро Перес-Реверте пройшов непростий шлях журналіста завдовжки двадцять років. Будучи військовим репортером щоденної іспанської газети «Пуебло» і кореспондентом іспанського телевізійного каналу RTVE, Артуро Перес Реверте відвідав «найгарячіші» точки планети: Мозамбік, Сальвадор, Анголу, країни Перської затоки, Балканського півострова. Людина дивовижної долі: він двічі був оголошений зниклим безвісти, і кожен раз йому вдавалося повернутися до роботи.

  Про себе Реверте говорить, що в цей період він був навіть не журналістом. «Я скоріше був мисливцем, щовечора вибирався під кулі - у пошуках правди. Страшної, різкої, смердючої. І забував іноді - кому ця правда потрібна передусім. Забував про людей… Престиж, ім'я, популярність – ось що мені було потрібно. Мені платили дуже багато грошей за мою роботу. Але я залежав від подій, доступу до інформації та від прямих включень. Комусь не допоміг, на щось закрив очі ... А все тому, що через півгодини ефір, мільйони телеглядачів біля екранів ... Про ці мільйонах я пам'ятав, але дозволяв собі забувати іноді про тих, хто був зовсім поруч.»

За цей етап в його житті Реверте зараз дуже соромно, навіть перед самим собою, як казав він в одному з інтерв’ю російським ЗМІ.

«Я працював військовим репортером, тому що я був упевнений - те, що я роблю, потрібне людям. І тому що вірив у свободу слова. Автомат Калашникова у піднятій правій руці довгий час для мене був символом свободи. У мене навіть вдома є - зберігаю його як пам'ять. А тепер цю велику(хай і звучить пафосно) зброю може купити будь-який, були б гроші. Останнім часом в Іспанії, наприклад, модно колекціонувати карабіни, людям подобаються пов'язані з ним легенди і прикмети - на зразок того, в який бік має бути спрямоване дуло - від дверей, у бік вікна ...».

У 90-х роках Артуро вів радіопередачу La ley de la calle (Право вулиці), яка близько 5 років виходила у нічні години іспанського національного радіо. Гості передачі переважно спілкувались на теми прав та злочинності. При спробі дирекції змінити час виходу у ефір,  Реверте певний час противився цьому, а потім покинув радіо, а згодом і журналістику.

 Як казав сам автор, він покинув цю справу назавжди. Адже журналістики, вважає Перес-Реверте, більше немає. Залишилося брудне і невдячне заняття - маніпулювати фактами, людьми і думками. З єдиною метою - отримати максимум вигоди для себе. «Те, що я вкладав раніше в це поняття - об'єктивність, достовірність та актуальність інформації - це давно вже нікому не потрібно і нецікаво.»

 «Я пішов з журналістики, тому що усвідомив під час балканських воєн, що журналістика перетворилася на зброю. У даний момент журналіст така сама зброя як кулемет, танк або ракета. Зараз журналістика використовується в якості зброї, раніше цього не було. Я не хотів бути нічиїм співучасником, нічиєю зброєю, тому я пішов з військової журналістики.»

Зараз Артуро Перес Реверте - видатний іспанський письменник, чиї книжки розходяться величезними тиражами, перекладаються багатьма мовами світу, а літературознавці одностайно відносять творчість письменника до жанру захоплюючого інтелектуального детективу. Дійсно авторові вдається вибудувати у своїх романах зовні захоплюючу, часом вельми заплутану сюжетну інтригу, за якою, як правило, ховається багатий особистий життєвий досвід письменника, який не дозволяє йому обмежити свою творчість вузькими рамками одного конкретного жанру.

Неодноразово Реверте звертається до теми війни, акумулюючи у своїй творчості досвід військового журналіста. Проза про війну - це свого роду роздуми письменника про жахи і страхи, про пошуки особистості в круговерті життя і смерті. Романи «Територія команчів»,  «Баталіст» малюють правдиву і жорстку картину війни, переконуючи читача, що в ній немає моралі, бо просто безглуздо шукати справедливість, коли гримлять постріли, руйнуються міста, вибухають церкви і гинуть люди. Автор в даному випадку виступає, як жорсткий і нещадний провокатор, позбавлений європейської політкоректності, розповідаючи, як вбивають і як помирають, який незгладимий слід у душах людей залишає війна. Він ніби намагається розбудити суспільство, яке настільки поблажливо дивиться на беззаконня, яке діється, що прикриваються розмовами про боротьбу за справедливість.

 Свій перехід від журналістики до письменства Реверте пояснює так:

«Література – інша , вона дає читачеві багато можливостей, вона пропонує йому прожити інше життя. Вона безумовно маніпулює свідомістю людей, але в той же час освічує його, робить читача більш уважним до важливих сторін життя. Література – це  котел, в якому можна багато чого знайти. Розумний читач спускається в нього і вибирає те, що йому потрібно. У цьому відношенні література куди краще журналістики. Зараз журналістика використовується як зброя в руках лідерів великих держав, олігархів. В той час як література продовжує залишатися багатим, вільним, широким різноманітним полем. Література – в  першу чергу територія свободи. Про журналістику такого не скажеш. Тому мені комфортніше відчувати себе романістом, а не журналістом як це було раніше»

Хоча Артуро Перес-Реверте і покинув професію журналіста, він і досі інколи пише для іспанських газет, які публікуються також у деяких країнах Латинської Америки. Але журналістикою він це не називає.

«Я щотижня пишу одну статтю для 24 іспанських видань, але це не журналістика, це вираження думки. Я розповідаю історії, ділюся досвідом зі свого професійного або особистого життя, висловлююсь стосовно політиків. Ці статті часто носять дуже критичний,жорсткий, агресивний характер (іноді я в них використовую грубу лексику). Це свого роду адаптовані особисті історії. Але не можна це назвати журналістською діяльністю. Це один із способів розповісти друзям, читачам як я дивлюся на речі. Я пишу для себе - мабуть, це єдина можливість висловити біль, який накопичився, образу, гнів, подив, злість - на те, що відбувається навколо. Література - це відхід від реальності, окремий світ, в якому можна сховатися від дійсності. А статті - це реальність, прямолінійна розмова. Я сам вибираю теми і пишу все, що думаю про уряд, який, прикриваючись високими ідеалами, чхає на думки людей, що їх обирають ...»

 «Я не намагаюся бути об'єктивним і безстороннім. Я відкрито заявляю, що я суб'єктивний і упереджений, і говорю про це у своїх статтях, тому це не можна назвати журналістикою. Скажімо так, це свого роду літературний жанр, що висвітлює реалії сучасного життя. Коли я був репортером я говорив про факти, їхав у Бейрут або куди-небудь ще і показував загиблих, бомби, палаючі  будинки, біженців. Будучи журналістом, я   розповідав про факти, але зараз вже ні. Зараз я висловлюю свою думку, а це не журналістика.»

Артуро Перес-Реверте справді - культова фігура. І справа не в тому, які фільми були поставлені за його книжками, і справа не в тому, що він кумир у себе на батьківщині і у всьому іспаномовному світі. Справа не в тому, що він один з найвідоміших журналістів і найвідоміших військових репортерів. Це дивовижна людина і надзвичайно яскрава особистість. Але особистість, яка розчарувалася у людях, у світі. Особистість, яка розчарувалася в професії журналіста, називаючи її способом маніпулювання свідомості та зброєю в руках влади. Мабуть тому він говорить: «Я втомився боротися за справедливість, бо зрозумів - це марно. Правити буде підлість, лицемірство, користолюбство, боягузтво. Відмінною рисою людей стане брехня, а жорстокість - епітетом нашого століття. Так його і затаврують історики майбутнього.»

 «Мені  особливо огидна ця показушна боротьба за права людини і за справедливість, в той час, коли транснаціональні корпорації наживаються на жебраках країнах Африки та Азії, вичавлюючи з них все до останнього цента і зливаючи туди свої нечистоти. Смішно і сумно - рятуючи одних, ми холоднокровно бомбимо інших. До речі, я помітив таку тенденцію - чим ситніше і благополучніше суспільство, тим тупіші у ньому люди, тим менш вони допитливі. Наочний приклад - те, чим забитий зараз телевізійний ефір. Нудно дивитися. Але, за законами економіки, попит породжує пропозицію. І який попит - такі споживачі.»