Злука ЗУНР і УНР. Акт Соборності.

Шлях до єдності

Історія України завжди була нелегкою. Нелегким був і шлях нашої держави до соборності, об'єднання всіх етнічних українських земель. Після розпаду Київської Русі землі, що входили до неї, були розділені, розірвані між хижими сусідами. А населення  величної держави мусило коритися поневолювачам.

Одним з перших, хто зробив відчайдушну спробу вийти з-під впливу сусідів і відновити історичну справедливість, був гетьман Богдан Хмельницький, очільник славнозвісної Національно-визвольної війни 1648-1657 років. Він прагнув об'єднати усі етнічні землі, створити міцну державу. Але, на жаль, ці плани не вдалося здійснити. Вороги виявились занадто підступними, а союзники ненадійними. Хмельницький помер, а його ідеї не було кому втілювати в життя. Настав період занепаду – Руїна.

Але Хмельниччина зародила у душах українцях те, що змушувало їх боротися, сподіватися, вірити. Стала імпульсом для розвитку національної свідомості, зумовила появу національної державної ідеї, що стала для прийдешніх поколінь заповітом у боротьбі за незалежність.

Навіть розділений між двома імперіями – Австро-Угорською та Російською, український народ не залишав ідеї консолідації. Іскра, що горіла у душах українців, була готова спалахнути у будь-який момент.

І цей момент настав. Початок XX століття був багатим на події. Революція 1905-1907 років, Перша світова війна, лютнева революція, більшовицький переворот. Унаслідок поразки країн австро-німецького блоку у війні розпалася Австро-Угорська імперія. Ці всі події дали українцям можливість спробувати відновити власну державу. На Західній Україні активізувався національно-визвольний рух.

Розпочалося формування національних органів влади у Наддніпрянщині. Було поставлено  питання про об'єднання всіх земель, де українці становили етнічну більшість.

У січні 1918 року була проголошена Українська народна республіка(УНР), а на територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, виникла Західноукраїнська Народна Республіка(ЗУНР).

УНР та ЗУНР усвідомлювали важливість створення єдиної держави. Ними керувало не лише одвічне прагнення українців до консолідації, а й потреба об'єднаного військового захисту від зовнішньої агресії, необхідність скоординованих зусиль по відстоюванню інтересів України у світі.

У грудні 1918 року у Фастові лідери двох новоутворених держав підписали договір про майбутню злуку УНР та ЗУНР в одну державу.  Від імені Директорії договір підписали  В.Винниченко, О.Андрієвський, Ф.Швець, С.Петлюра, а від імені ЗУНР – Л.Цегельський і Д.Левицький.

А вже 22 січня 1919 року у Києві відбулася грандіозна маніфестація з нагоди   проголошення  Акту Злуки ЗУНР та УНР. Це було справжнє свято для всього українського народу. Багато урочистих промов було виголошено у той день. Зокрема, С.Петлюра, звертаючись до представників делегації ЗУНР, зазначив: “Ви не в силі уявити моєї радості, що ви тут у Києві з нами. Тепер уже будемо спільно будувати Українську Державу, бо без вас не буде України. Ви ж Європа, а ми тут Азія.”

І хоча через політичні та суспільні чинники самостійна українська держава на початку XX століття проіснувала недовго, Акт Злуки мав і досі має надзвичайно велике історичне значення. Він засвідчив перед усім світом неподільність українських земель, єдність та солідарність українського народу, став свого роду дороговказом до формування сучасної соборної та незалежної України.  Доказом цього є те, що 22 січня 1990 р. між Києвом і Львовом було створено живий ланцюг єднання з нагоди 71-ої річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. Відтоді 22 січня прийнято відзначати День Соборності України. І на сьогоднішній день воно має набути нових відтінків. Українцям слід зберігати соборність не лише територіальну, а й духовну. І тільки тоді в нашій державі все буде гаразд.