Передача Криму УРСР у 1954 році

та чи можна назвати Крим подарунком

Повернення Криму до України — передача Кримської області РРФСР до складу УРСР, що відбулася на підставі указу Президіуму Верховної Ради СРСРвід 19 лютого 1954 року. І хоч від того дня пройшов вже майже 61 рік, проблема з півостровом стала тільки гострішою. Якщо раніше ми ще могли виправдати погляди росіян на Крим, то після його анексії Російською Федерацією, усі аргументи на користь російського населення зникли. Як на мене, щоб зрозуміти всю суть Кримської проблеми, потрібно детально розібратися що і як, а головне – чому.
На річницю Переяславської угоди, керівництво Радянського Союзу, а саме, на той час, Микита Хрущов, вирішило «подарувати» Кримський півострів Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Звичайно, це рішення далося не легко. Та й Крим був переданий Україні не просто так. Враховувались територіальні особливості, близькість до материкової України, різні соціальні, культурні, політичні, економічні аспекти. Ще й враховувався той факт, що Українська Радянська Соціалістична республіка завжди надавала допомогу півострову. Часто ця допомога була більшою, ніж від Російської Федерації. Тому казати, що Хрущов «подарував» Крим, точно не можна.
Завершивши усі приготування, 26 квітня 1954 року було прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».Як на мене, усі сутички й суперечки навколо Криму, зумовлені тим, що необхідна регламентація документів для правильної офіційної передачі не була проведена. Для того, щоб передати Крим Україні на законодавчому рівні, потрібно було провести загальнореспубліканський референдум Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, і тільки тоді рішення Президії Верховної Ради мало б якусь юридичну дію.
За 10 років до цього, жорстоке радянське керівництво прийняло закон про примусову депортацію усіх не слов’янських народностей з території України, а саме: вірмен, болгар, кримських татар, циганів та інших. Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії і навіть брали участь упартизанському русі, підставою для депортації стало звинувачення в співпраці з Третім Рейхом. У Постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 р. про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять тому, що:

«В період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей».
Після передачі Криму Україні, саме українським політикам та діячам довелося вирішувати усі проблеми із незаконним переселенням. Одним із кроків на зустріч стало рішення Верховної Ради СРСР , яка визнала депортацію з Криму не просто нелегальною, але й аморальною. Та все ж, незважаючи на те, що вину партійного керівництва Радянського Союзу було доведено, всі збитки пов’язані з поверненням народів на батьківщину – Крим, лягли на плечі вже сучасної України, яка повністю проводила це за свій кошт.
Український і російський уряд досі думають, що могло бути справжньою причиною для передачі півострова. Як на мене, основною причиною є те, що Микита Сергійович Хрущов хотів заручитися підтримкою парторганізації України, для того, щоб краще закріпитися у кріслі генерального секретаря СРСР. Також, можливо, Хрущов і його соратники мали більш благородні наміри: розбудова Кримської області, яка відставала у багатьох показниках і мала велику кількість економічних проблем.
Багато росіян щиро вірять своїм неперевіреним джерелам, і намагаються довести, що Хрущов просто не знав, що він робить. Хоча, звичайно, такі думки є абсурдними, по-перше, Микита Сергійович точно не сам приймав таке важливе рішення. Йому допомагала стара сталінська гвардія - Л. Каганович, В. Молотов, Г. Малєнков та інші. Навряд чи досвідчене партійне керівництво дало змогу вирішувати такі проблеми, новообраному генсеку Хрущову. По-друге, назвати Крим «подарунком» може тільки людина, яка зовсім не розуміється на географічному розташуванні півострова.

Звичайно таку складну ситуацію можна пояснити ще й руйнівними наслідками Другої світової війни, але якоїсь істотної різниці між війною на усій  території України та Кримом не має.  Та все ж, згадуючи голод 1946-1947 рр. можна сказати, що Кримський півострів зазнав величезних втрат серед населення, адже на такій неродючій землі взагалі важко щось виростити, а у ті голодні роки становище було жахливим. У більшості кримських сіл влітку 1947 р. не було кому збирати врожай. Хвилі переселенців до Криму з Росії не приносили бажаних наслідків, оскільки більшість з них не були призвичаєні до землеробської культури краю, крім того влада не забезпечила нормальних умов для облаштування.

Підсумовуючи, хочу сказати: передачу Криму Україні ніяк не назвеш «подарунком». Адже настільки дотаційного регіону СРСР довелося б довго шукати. І зараз, коли Російська Федерація так безсоромно анексувала Крим, можна побачити, як справді живеться простому населенню без України.

                                                                      Виконала:
                                                                                             студентка 1 курсу, ВСР
                                                                                        Хмельовська Тетяна