І знову рибу за гроші

Сталінські репресії в кінці 40-х – на початку 50-х років.

Нарешті закінчилася кривава війна. Біль втрат покривала думка «нарешті мир». Сподівання  простого народу про світле майбутнє були такими наївними, дитячими, адже завіса війни закрила спогади про жахливі вчинки радянської влади. Люди мріяли про тихе, спокійне майбутнє. «Все закінчилося», - думала й моя бабуся.
На жаль, життя не покращилося.  Після війни Сталін та його помічники відновили репресії, в першу чергу погано було «остарбайтерам». Усі вони мали проходити перевірку до лояльності правлячого режиму. З 1945 по 1947 до України повернулися з Німеччини 1млн.250 осіб. Майже кожного звинувачували у державній зраді і засуджували до виправних робіт. З 1945 по 1953рр.  з України були репресовані 43 тисячі осіб. Засуджували за український націоналізм.
 Після війни Радянська влада намагалася відбудовувати економіку. Ситуація в 1946- 1947 рр. ще більше погіршилася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Незважаючи на це, обов'язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва». В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»). Отже, радянський народ був покинутий напризволяще власною владою. Влада більш переймалася за країни, які стали на бік соціального режиму, ніж за власну державу та народ. Хоча, хіба їх колись хвилював народ? Всі ці забавки та ігри в ілюзію красивого життя перед США мали негативний вплив на життя народу. Сталін хвилювався лише про те, аби не втратити контроль над народом, а тому не давав нікому спокою.

Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН - УПА.

Трагічною подією в житті західних українців стала так звана операція «Вісла». Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуністичний уряд намагався розв'язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, «добровільне» переселення українців Закерзоння (назва походить від «лінії Керзона», за якою знаходилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис. осіб. Це були переважно члени КПЗУ, «москвофіли», а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не мали такого наміру. Тоді польська влада, підтримана Москвою, почала «переконувати» українців виїхати з Польщі. В хід пішло все - від пропаганди й загроз до підпалів, грабунку та вбивств.

На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «добровільної репатріації», на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки.

29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція «Вісла». її здійснювали 6 польських дивізій, об'єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН-УПА. 2274 українців було заарештовано, 3873 особи ув'язнено в концтаборі. В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці (всього в 1944- 1956 рр. - 573). Що ж до насильницьки виселених у квітні- серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях.

Всіх жахіть, які дозволяла собі Радянська влада до простого народу, важко перерахувати. Проте, варто собі лише уявити, яку  силу мала ідеологія того часу, що навіть після всіх мук, люди тисячами лили сльози по смерті Сталіна 5 березня 1953року.