Жовтневі події 1917 року в Петрограді та ставлення до них різних політичних сил в Україні
У другій половині дня 25 жовтня до Києва надішло повідомлення про більшовицький переворот у Петрограді. Постало питання про владу у місті та загалом в Україні, за яку (владу) змагались УЦР, КВО та більшовики.
Того ж дня на вечірньому засіданні Малої ради був утворений Крайовий комітет з охорони революції, якому підпорядковувалися всі органи влади означеної території, а також усі сили революційної демократії. КВО поставився до Крайового комітету з недовірою, через те, що у його складі перебували більшовики.
Події у Петрограді й пов'язані з ними місцеві проблеми перебували в центрі київського політичного життя. Українська більшість УЦР не висловила співчуття Тимчасовому урядові, але й не підтримала більшовиків, а відповідальність за те, що діялося в Петрограді, покладала як на уряд, так і на більшовиків
27 жовтня Центральна Рада остаточно визначила своє негативне ставлення до перевороту у Петрограді, засудила дії більшовиків та заявила, що «буде рішучо боротись з усіма спробами підтримки цього повстання в Україні». Рада висловилась за утворення в Росії «однорідного соціалістичного уряду» з представників усіх соціалістичних партій.
Щоб не роздмухувати конфлікт і максимально розширити свою платформу, тобто привернути на свій бік якнайбільше демократичних організацій УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні, де наголошувалося на необхідності переходу влади "до рук усієї революційної демократії", а не до рад робітничих і солдатських депутатів, які "ста-новлять лише частину революційної демократії". Висновок був такий: "українська ЦР висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримати бунти в Україні". До Крайового комітету додатково було включено двох представників козачого з'їзду, двох – міської думи й представника військового округу.
Проте наслідки виявилися невтішними. Штаб округу, знехтувавши резолюцію, відмовився від співробітництва з Крайовим комітетом, а більшовики заявили про свій вихід з Малої ради. В ніч на 28 жовтня Крайовий комітет охорони революції прийняв рішення про саморозпуск і виніс це питання на розгляд Малої ради, аргументувавши свою дивну за екстремальних умов акцію, небажанням відповідати за можливий розвиток подій. Мала рада, обговоривши на своєму надзвичайному засіданні рішення Крайового комітету, почала шукати виходу із становища, що склалося.
28 жовтня до Києва прибула з фронту підтримка штабові КВО: козача дивізія та загони чехословаків. Командування округу вважало, що в нього достатньо сил, аби перехопити ініціативу і завдати удару найрадикальніше настроєним елементам – більшовикам. Оточивши о 18 годині Маріїнський палац, частини штабу КВО заарештували утворений напередодні більшовицький ревком.
29 - 31 жовтня у місті тривали сутички. Зіткнення мали локальний характер, розвивалися скоріше спонтанно, ніж організовано та відбувались головним чином на Печерську та Деміївці. З боку штабу КВО було задіяно зовсім невелику кількість військ. Очевидно, генерали сподівались на підтримку хоча б частини членів Центральної Ради, але коли Рада їх не підтримала, командування КВО швидко склало збро і 31 жовтня у приміщенні штабу було досягнуто угоди про припинення вогню.
Події у Києві свідчили про загальну кризу влади, дезорієнтованість суспільства та його політичної верхівки. Провінція звикла жити за імперативами центру. Коли ж вони несподівано перестали надходити, вона розгубилася, і лише потім постала проблема вибору.
Київ поступово перетворювався на важливий політичний центр. Навколо нього гуртувалися як українські політичні сили, так і організації російських та єврейських революційно-демократичних партій.
Повалення Тимчасового уряду пришвидшило політичну дезінтеграцію Росії, спричинивши утворення на її теренах регіональних урядів і проголошення автономних державних утворень.
Не визнавши влади більшовицького Раднаркому у Петрограді та домігшись зміцнення своїх позицій у Києві, УЦР Універсалом від 20 (7) листопада 1917 р. проголосила Україну Українською Народною Республікою. Було задекларовано зв’язок з Росією, яка мала стати “федерацією рівних і вільних народів”. Цим актом на основі етнічного принципу визначалася територія УНР - "землі, заселені у більшості українцями", тобто ті, що на них кількома днями раніше було поширено юрисдикцію Генерального секретаріату. Ліквідовувалося право приватної власності на землю, вводився 8-годинний робочий день.
Йшлося також про забезпечення демократичних свобод, скасування смертної кари, амністію політичним в’язням, право нацменшин на національно-персональну автономію. Були визначені терміни проведення виборів до Українських установчих зборів — 27 грудня та дата їх скликання — 9 січня 1918 р.
Демонстрація і Києві з нагоди проголошення ІІІ Універсалу
З цього часу можна починати відлік короткочасній історії української
революції; спроби відтворити незалежну Україну після багатьох століть поневолення. Саме цей період невпевненості Тимчасового уряду, нестабільності соціальної та політичної ситуації був найсприятливішим для відновлення української державності. Тому цілком закономірним став і наступний розвиток подій. Українська інтелігенція зі своїми ідеями незалежності, що перебували у стані формування та усвідомлення, доклала усіх зусиль для організації майбутнього незалежного українського суспільства за принципами, що були притаманні саме народу України.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.