Національно-визвольний рух у повоєнний час

Боротьба ОУН і УПА проти радянського режиму після закінчення Другої світової війни.

У ніч із 8 на 9 травня 1945 р. німецьке командування підписало акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини. Для Європи найбільша війна в історії людства скінчилась. Проте для українців 9 травня не принесло бажаний мир. На території Галичини війна тривала. Українська повстанська армія не склала зброю і ще десять років продовжувала чинити майже безнадійний опір радянському режиму.

Організуючим ядром і ударною силою національно-визвольного руху у повоєнний час стали формування УПА. Її діяльність у цей період український історик Олександр Бойко умовно поділяє на два етапи, «що суттєво відрізняються один від одного тактичною лінією». Перший етап охоплює 1945-1946 роки. Його характеризують відкрите протистояння великих з’єднань та ар’єргардні бої. Другий етап датується 1947-1950 роками. У цей час переважали підпільна боротьба, удари невеликих бойових груп, затухаюча активність.

Радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У цих акціях використовувалися переважно війська МВС та НКВС. У відкритих боях, зважаючи на явну перевагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосовував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися в форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Зі свого боку, таємна поліція ОУН також безжально винищувала прорадянські елементи. Також більшовики засипали партизанів пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, пропонуючи амністію.

Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947-1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Закордонний провід ОУН на чолі зі С. Бандерою прийняв рішення про виведення великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Підрозділи, які виявили бажання залишитися, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно.


Степан Бандера

На прикінцевій стадії боротьби загони УПА зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Вони перешкоджали колективізації, депортаціям, розгортанню радянського адміністративного апарату, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів і тих, хто підозрювався у співпраці з радянською владою. Також партизани влаштовували провокації – лже-енкаведистські групи.

Зрозуміло, що така нерівна боротьба з імперією не могла тривати довго – попри всю патріотичність та героїзм, УПА була приречена на поразку. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичці піл Львовом загинув її командир Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Хоч окремі невеликі загони УПА продовжували діяти до середини 50-х років, з усіх практичних міркувань УПА та ОУН на Україні перестали існувати як організації саме після смерті харизматичного лідера Шухевича. Командарм загинув у нерівному бою.

Роман Шухевич 

Боротьба ОУН УПА з СРСР була жорстока й кровопролитна, і за свободу своєї держави поліг не один українець. З боку ОУН УПА така боротьба була справедлива, бо повстанці зі зброєю в руках відстоювали свою країну, власність і релігію, право жити так, як завжди, а не працювати на чужу державу.

Діяльність ОУН та УПА зробили великий внесок у розвиток національної свідомості. Незважаючи на те, що УПА була "армією без держави", вона відстоювала свій народ і його права, боролася і мстила за нього. Населення відчувало, що воно не саме наодинці з ворогом, що за ним хтось стоїть. Населення щораз більше переконувалося, що ОУН та УПА бореться за волю й добробут широких українських мас. Тому ми впевнено можемо сказати що ця боротьба була священною і правильною справою для українців. 

За офіційними радянськими даними, за увесь час боротьби проти сталінського режиму,воїни ОУН і УПА здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло 30 676 військовослужбовців, працівників державних та охоронних органів, місцевих жителів. Втрати УПА за радянськими даними становили 98 846 вбитих, за націоналістичними джерелами – 20 тис.

Тож у повоєнний час український національно-визвольний рух на території Західної України не припинив своє існування. Боротьба за українську державність, яку вела Українська повстанська армія, стала ще більш запеклою та безкомпромісною. Українські повстанці заплатили у цій війні велику ціну, зазнавши значних людських втрат, тому їхня непоступливість та самовідданість у боротьбі за кращу долю свого народу має залишитись у пам’яті нащадків.