Постать Миколи Міхновського в історії України

Микола Міхновський

Безумовно, Микола Міхновський – непересічна постать в історії українського народу. Багатьом його ідеї здавалися занадто радикальними, нездійсненними. Проте, видатні люди тим і вирізняються, що роблять не на половину, а віддають своїм ідеям себе повністю. Саме таким і був Микола Міхновський. Його сміливість давала йому можливість дивитися далі, ніж іншим – він бажав не автономії у складі Російської імперії, а повної і абсолютної незалежності України і присвятив досягненню цієї ідеї більшу частину свого короткого, але гідного захоплення життя…

Народився видатний український діяч 1873 року в селі Турівка Полтавської губернії у родині священника. Також відомо, що він є нащадком старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 століття. (Можливо саме по крові Міхновський отримав вільну бунтарську вдачу). Освіту він здобу  у Прилуцькій гімназії. Закінчивши гімназію, у серпні 1891  року вступив на юридичний факультет Київського університету.

Ще навчаючись на першому курсі, Микола Міхновський долучився до українського національного руху і став членом “Молодої громади”.  Але він прагнув більш радикальних дій, ніж просто культурницька та аполітична діяльність. І у 1891 році стає учасником політичного угрупування Братство Тарасівців, де був ідеологом і провідником. Цілі організації були поставлені досить чітко – метою була проголошена боротьба за самостійну, суверенну і незалежну Україну. Але вже 1893 братство припинило своє існування. Багато його учасників було заарештовано чи вислано у села. На щастя, Міхновському вдалося уникнути арешту. Звісно ж, на цьому його діяльність не закінчилася, а знайшла своє продовження у різного роду громадській діяльності. Зокрема, у 1897 році  він їздив до Львова, де встановив тісні взаємини з галицькими діячами і закупив значну кількість заборонених книг,у тому числі твори Драгоманова та Франка.

У 1900 році Микола Міхновський бере участь у створенні першої української політичної самостійницької організації у Наддніпрянській Україні – Революційної Української  Партії (РУП). Його ідеї знайшли своє відображення у написаній ним брошурі під назвою “Самостійна Україна”. У тексті цього твору  двічі великими літерами позначено кінцеву, стратегічну мету партії – досягнення самостійності і соборності. “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”. “Самостійна Україна” – видатний документ українського національно – визвольного руху, який відкрив його самостійницький етап.

Проте вже невдовзі РУП почала розмежовуватися і в ній почали домінувати соціалістичні та автономістські тенденції. Інша ж частина своїм програмним документом продовжувала вважати “Самостійну Україну”.  Цю групу очолив Микола Міхновський. Він узяв курс на формування нової політичної партії на самостійницьких засадах, яка б увібрала в себе національних радикалів зі складу РУП та інших позапартійних прибічників незалежності України. Врешті, наприкінці 1901 – на початку 1902 років було сформовано Українську народну партію (УНП). Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест самостійників "Десять заповідей УНП", написаний 1903 року і широко відомий в Україні та за кордоном. «Десять заповідей УНП» — один з найгостріших документів самостійницького руху, створених Міхновським. «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори», пояснював він свою позицію. Таким чином, націоналізм Міхновського мав здебільшого оборонний, захисний характер. Він був протидією, запереченню державному шовінізму панівної нації.

Наприкінці березня 1917 року «самостійники» Міхновського ввійшли до складу Центральної Ради. Проте, серйозні розходження виникли вже під час написання першої спільної відозви. Побачивши, що у дискусіях лише марнується дорогоцінний час, Микола Міхновський повністю віддався творенню українського війська.

16 березня 1917 року було створено товариство  Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка на чолі з Миколою Івановичем. У той самий день військова нарада Київського гарнізону після доповіді Міхновського обрала Український військовий організаційний комітет і ухвалила негайно приступити до організації власної національної армії. Своїм завданням комітет проголосив українізацію російської армії, тобто формування у її складі українських частин, створення у частинах армії українських громадських організацій, негайну організацію першого українського полку. Про це Микола Міхновський казав у своїй промові під час української маніфестації 19 березня у Києві.

Після заколоту, який влаштували полуботківці 3-4 червня, Міхновського відсилають на Румунський фронт. Потім він повертається  в Україну, на Полтавщину.

Після цього він важко захворів. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше виїжджає на Кубань. 1920 року Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Оселився в станиці Полтавській, почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації.

Приблизно у цей час у станиці почав формуватися Гайдамацький полк, невдовзі розгорнутий у Гайдамацьку дивізію. І хоч згадок про роль Міхновського у формуванні цієї частини немає, та все ж важко повірити, що він байдуже спостерігав за цим українським козацьким зрушенням.

1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Важко сказати як велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі.

Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета.

Звичайно, про Миколу Міхновського завжди ходила мова, як про доволі неоднозначну постать, проте не можна заперечувати того, що він був справжнім і щирим патріотом своєї країни і готовий був піти на багато чого, заради досягнення своєї мети – незалежної, єдиної України. 

                                                                                                                                                                                              Слава Україні!