Створення ОУН

Як зароджувалась організація чорно-червоних?

Баталії Першої світової та Громадянської воєн 1914-1920-х рр. прискорили процес ідеологічного визрівання і призвели до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму, основні засади якого розробив Д. Донцов. Він стверджував, що нація – це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави, яку має очолити вождь з необмеженою владою.

Носієм ідеї організованого українського націоналізму стало покоління, що брало участь у світовій війні. Це бев черен живого українського національного руху, що стихійно почав розгорятися в масах українського народу. Сціборський (учасник Першої світової війни, діяч УНР, УВО, один з фундаторів ОУН) вважав, що головними причинами, які спричинили рух українських націоналістів були анархія і безлад у національно-політичній роботі різних центрів і партій, необхідність переоцінити вартості і ясно усвідомити майбутні шляхи, завдання та методи їх досягнення, великі зрушення і переломи, що супроводжували революцію.

Всі ці явища піддавалися різкій критиці. Але якщо б все залишилося на рівні критики, до створення ОУНу ніколи б не дійшло. З’явилися також такі ідеологи, як Дмитро Андрієвський, який вважав, що "всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому або засадничо нам ворожому сучасному…" і Юліан Вассиян, згідно з яким "український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув

найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім з усіма ознаками автономної волі."

  Версальський договір 23 червня 1919 гарантував національним меншинам у Польській державі всі основні права. Крім того за Ризьким договором від 18 березня 1921 року Польща повинна була поважати всі права української національності. З погляду на етнічний склад (приблизно 64 % українців, 25 % поляки, 10 % євреї, 1 % інші національності) Галичина повинна була отримати статус автономії. Проте польські власті вважали не так і з 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей: понад 100000 осіб було заарештовано і близько 27000 українців було згноєно в концтаборах. Терміни "українець", "Україна" були заборонені, а у 1920 р. українській Галичині було дано нову офіційну назву – "Східна Малопольща". У такій ситуації українці, не витримавши такого суспільно-політичного гноблення, принижень і утисків на основі етнічного питання, розпочали довгу боротьбу за свої права.

Активні патріоти Західної України почали створювати різноманітні об'єднання. Деякі з них як з'являлись так і зникали, а деякі зростали і набували значної сили. Чотири таких організації набули найбільшого значення і стали фундаментом для формування організованого націоналізму: Українська Військова Організація (УВО); Група української націоналістичної

молоді у Празі; Легія (Ліга) українських націоналістів з центром у Падебрадах та союз української націоналістичної молоді на Західних землях України.

Головною метою УВО, яка становила фундамент майбутньої ОУН, була Українська самостійна соборна держава, яка мала бути здобута в результаті загальнонаціонального повстання українського народу проти окупантів. Для підготовки виступу УВО планувала відповідним чином впливати на настрої українців та поширювати серед них дух непримиренності до загарбників, її підпільна діяльність зводилась головним чином до індивідуального терору, щодо представників окупаційної влади, дезорганізації комунікацій, експропріації та знищення майна державних установ.

Усі ці більші або менші організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці і в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді з легією українських націоналістів. Обидві організації діяли на одному терені і найближче стояли ідеологічно. Розмови та обмін думками велися з 1927 р. Під час переговорів було схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 1927 р. і з того моменту він набрав чинності. Цілі Союзу ОУН були власне такі самі як і цілі обох організацій: пропаганда і обгрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї, вироблення і поширення національної ідеології, об'єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду. Головою Союзу ОУН став Микола Сціборський.

Проте Союз ОУН не зіграв тієї ролі, на яку розраховували його члени. Провід Українських Націоналістів (ПУН) вирішив провести конгрес, на якому були б вирішені усі питання. 27 січня - 3 лютого 1929 році у Відні відбувся конгрес представників націоналістичних організацій, який проголосив створення Організації українських націоналістів (ОУН). У роботі Конгресу брали участь делегати від Групи української національної молоді, Ліги українських націоналістів, Союзу української націоналістичної молоді, Української військової організації (УВО). Членами ОУН були переважно студенти та молодь.

Можна відзначити, що у політичній діяльності ОУН дотримувалася тактики "перманентної революції", яка передбачала регулярні збройні акції проти окупантів. Такі дії поряд із каральними заходами польської влади мали довести українське суспільство до стану постійного революційного кипіння, яке у відповідний момент переросло б у всенародне повстання. Крім того, численні терористичні акти, експропріації майна, диверсії мали привернути увагу міжнародної громадськості до "українського питання", стримати приплив польських колоністів, сприяти надходженню коштів для революційної діяльності.