Злука ЗУНР і УНР. Акт Соборності.

_______

  Після ліквідації Гетьманщини Україна більше ніж століття була поділена між двома імперіями - Російською та Австро-Угорською. Всі ці довги роки після втрати самостійності, в нашому народі ніколи не згасала надія на відновлення єдиної української держави. Не зважаючи на штучні кордони, утиски та заборони, наперекір гнобленню й усілякому впливу, українці ніколи не забували про свою належність до великої соборницької нації. На початку двадцятого століття народ почав втілювати заповітну мрію про відновлення власної держави. Майже скрізь на українських земнях почав розгортатися національно-визвольний рух. На теренах Наддніпрянщини постала Українська Народна Республіка (УНР), на західних землях - Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Уже практично з першого дня утворення Західноукраїнської Народної Республіки між урядами УНР і ЗУНР проводились переговори про втілення ідеї соборності. Об’єднання двох частин одного народу закономірно мусило настати, в той час його передчуття вже віяло у повітрі.

Кульмінацією національно-визвольних змагань українців стало 22 січня 1919 р. — День злуки УНР і ЗУНР. Тож у цей день на Софійській площі у Києві відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’днання) УНР та ЗУНР в єдину державу. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, було зазначено: «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».

Після проголоження Злуки відбувся урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. У цей день Київ мав святковий вигляд, місто рясніло українськими прапорами та національною символікою, звідусіль лунав гімп, на Софійському майдані були розвішені герби майже всіх українських губерній, мов засвідчуючи, що віднини - всі вони нарешті разом.

Вже наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес - вищий законодавчий орган. Основновним питанням першого засідання було прийняття Акта Соборності України, депутати підтримали приняття цього рішення схвальними оплесками (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії). Також на Трудовому конгресі було обрано до складу Директорії Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР. Уряд УНР виділив 500 млн. гривень на допомогу Галичині і надав військову і продовольчу допомогу.

  Через кілька днів після проголошення злуки, Директорія була змушена покинути Київ під ударами Червоної армії. На плечі ЗОУНР ліг увесь тягар війни з Польщею. Наприкінці 1919 року Євген Петрушевич денонсував акт злуки (фактично він перестав бути чинним).

  Хоча на початку ХХ ст., через несприятливі обставини, Соборна Україна припинила своє існування, все ж об’єднавчі зусилля не можна вважати марними. Поки політики ловили ґав і знову втрачали черговий історичний шанс, звичайні люди на величезній території, буквально «від Сяну до Дону» усвідомили себе єдиною українською нацією, а прагнення незалежності й соборності України (хоча б навіть і пасивне) стало для них природним. На мою думку, це дорогого варте.

    Саме в день проголошення Акту злуки, 22 січня, відзначається День соборності України. З 1999 року відповідно до Указу Президента (№ 42/99 від 21 січня 1999 року) - на державному рівні : «… враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) Української держави».

Звичайно, зрозуміло, чому дата завершення фактичного об’єднання українських земель, а саме 29 червня 1945 року, коли до Радянської України було приєднано Закарпаття, не стала Днем соборності. Було обрано саме надзвичайно важливу з точки зору державотворення дату нехай і короткого, але такого важливого єднання українців у 1919 році.

Взагалі, ця дата, безперечно, стала символічною в історії України.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР. Також саме символічне значення 22 січня допомогло українцям проголосити свої соборницькі ідеали в епоху розпаду Радянського Союзу, організувавши у 1990 році, в річницю Злуки, масштабний «живий ланцюг» між Львовом, Києвом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Акція, в якій, за різними оцінками, брало участь від 1 до 3 мльйонів людей, стала додатковим кроком до ще одного відновлення української самостійності.

Не можливо не згадати й день з зовсім нової української історії, що творилась і продовжує творитись на наших очах. Саме 22 січня 2014 року, в річницю Акту Соборності, з’явились перші жертви цьогорічної української революції, на Майдані були вбиті борці за свободу України.

Тож відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки й усіх героїв нашої країни - наша моральна необхідність вберегти світлу пам'ять незліченних жертв, протягом віків принесених українським народом на олтар незалежності, соборності та державності.