Рушійна сила історії

Студентські організації Галичини у 1920-1929 рр.

 Молодь та студентство відігравало важливу роль у політичному житті з кінця ХІХ ст. Проте Перша світова війна та визвольні змагання внесли свої корективи у життя галицького студентства. Чимало з них, покинувши університетські лави пішли, на фронт. Вперше молоді люди стикалися з українськими проблемами не лише як студенти, але в першу чергу як громадяни та воїни. Це дало поштовх до активізації національної свідомості серед молоді, що гуртувала студентство та перетворювало його в нову генерацію українського народу. З анексією Східної Галичини Польщею тут відроджується національний рух українських студентів, пріоритетним завданням, якого було відновлення боротьби за українські вищі школи. Відновлюють свою діяльність чимало студентських товариств довоєнного періоду.

Студентські організації Галичини у 1920-1929 рр.

 Польське керівництво докладало максимум зусиль, щоб ускладнити процес отримання вищої освіти для українців, який і так погіршився після українсько-польської війни. Асиміляційна політика Польщі на теренах Галичини виявлялася в полонізації львівських вищих шкіл, яких на той час було чотири: університет ім. Яна Казимира, політехніка, ветеринарна академія та академія зовнішньої торгівлі. У серпні 1919 р. ректорат університету оголосив, що правом вступу можуть скористатися лише ті громадяни польської держави, які виконали обов’язок військової служби в польській армії та громадяни союзних з Польщею країн. Після відмови скласти присягу польського громадянства і викладати польською мовою 8 професорів та 4 доценти були звільнені, а 8 українських кафедри та 4 доцентури були скасовані. Викладачі були приречені на безробіття, а молодь фактично позбавлена права навчатися у вищих школах.  Зважаючи на ці події, українські студенти не мали змоги продовжувати та організовувати свої студії ні у Львові, ні загалом у Польщі. Університетська молодь, позбавлена змоги вчитися, ставала до організаційної праці. Українські студенти брали активну участь у діяльності різних академічних товариств, що відновили свою роботу вже  в першій половині 1920-х рр. Саме в цей час відновлює свою роботу низка студентських організацій: товариство «Академічна громада», «Студентський союз», «Медична громада», «Кружок правників». У цих організаціях відновилося студентське життя, а рівночасно зародилась ідея самоосвіти.

 Найчисельнішою студентською організацією була «Студентська громада», яка нараховувала 500 членів. Товариство студентів Львівської політехніки об’єднувало 229 студентів, з яких 14 були студентки. Серед фахових студентських організацій найчисельнішою була  «Читальня Українських Студентів-Богословів ім. М. Шашкевича» –з 173 члени.  Львівські студенти медики об’єдналися в «Медичну громаду», яка налічувала 99 членів. Студенти ветеринарної академії згуртувалися в товариство «Ватра», яке нараховувало 88 учасників.

  Однією з перших студентських організацій, яка відновила свою діяльність у післявоєнний період була «Академічна громада». Учасниками цього товариства були студенти, які зуміли уникнути польських таборів та тюрем. Головним завданням цієї організації було відновлення своєї діяльності та вирішення проблеми з отриманням доступу навчання у Львівському університеті. Організація формувалася на прокомуністичних засадах, які поширювалися серед молодих людей керівництвом громади. Головою «Академічної громади» був тоді Степан Рудик.

   Одним з векторів діяльності громади була самоосвіта. В результаті багатьох переговорів, було прийняте рішення про заснування фахових наукових гуртків для молоді, де під проводом запрошених науковців студенти мали навчатися та працювати. Це заклало добрий фундамент для університетських курсів, які були продовженням цих гуртків.

  Окрім Академічної громади відновив свою діяльність «Український студентський союз» (УСС), організація, що мала націоналістичний напрям. Головна рада цього товариства ухвалила інструкцію, яка окреслювала завдання союзу, що полягало у політичній підготовці студентства до остаточного політичного визволення. Член «Академічної громади» Ярослав Чиж став головою ради союзу. УСС проводив активну суспільно-політичну діяльність. Весною 1921 р. Союз оголосив бойкот львівському університету. Тісно співпрацював з товариством «Української Академічної Помочі», разом з яким  збирали кошти у фонди допомоги  українській студентській молоді.

  Хвиля відновлення діяльності студентських організацій покотилася і по інших львівських школах.

 Важливу роль відіграв перший крайовий студентський з’їзд, який відбувся з 1 по 3 липня 1921 р. Учасниками була активна молодь, в основному студенти, яких нараховувалось близько 250 осіб. Загалом крайовий студентський з’їзд мав політичний характер. В результаті з’їзду було прийнято декілька рішень з питань  політичного характеру, зокрема, що українське студентство  ставить питання домагатися відродження Самостійної Соборної Української Держави, в якій були об’єднані усі етнічні українські території. Висловлюючи такі ідеї, студентство не враховувало реального політичного становища, як в Галичині, так  і в інших українських територіях. З’їзд також проголосив ідею створення Українського університету у Львові та закликав українську суспільність до створення українських фахових шкіл.

 Для втілення в життя поставлених завдань, було створено Комітет української молоді (КУМ), головне завдання якого полягало у керівництві суспільно-політичною роботою та боротьбою за український університет.

 Творча енергія українського студентства  не зупинялася лише на числі станових  справ, воно активно діяло як в політичному, так і в культурно-просвітницькій діяльності серед широких мас. Комітет української молоді спрямовував роботу студентських секції на відновлення та заснування нових культурно-просвітницьких закладів: читалень товариства «Просвіта», гуртків художньої самодіяльності, різних спортивних гуртків.

 Наполеглива праця українського студентства дала очікувані результати. Виконуючи постанови липневого з’їзду, на початку вересня відбулось зібрання комітету української молоді, на якому 3 вересня було прийнята ухвала про заснування Українського таємного університету, з декількома відділами: правничим, філософським, медичним та політехнічним. Ректором новоствореного університету було призначено Василя Щурата. Таке рішення «породило» як гарячу підтримку, так і спротив. Українські студенти з великою радістю сприйняли цю звістку, на противагу їм виступило польське студентство, яке просило поліцію та уряд не допустити легалізації цього університету.  Заснування Українського університету у Львові, дало поштовх до нових політичних репресій проти студентів, та  викладачів. Через переслідування з боку  польської влади та розпуску легальних студентських товариств, діяльність українського студентства перейшла у підпілля.

  Український таємний університет проіснував до 1924 року. Перед його ліквідацією, польська влада розгорнула нову хвилю політичних репресій, чимало студентських організацій припинили своє існування. В результаті такої польської політики боротьба за українську вищу школу набула виразного національно-політичного характеру. Основною рушійною силою виступили студенти, що належали до різного політичного спрямування, серед яких були прихильники націоналістичної ідеології, які об’єдналися в молодіжні націоналістичні організації: «Групу Української Державницької Молоді» та  «Союзу Української Націоналістичної Молоді».

 Отже, після завершення українсько-польської війни, починається новий період не лише в політичному житті, але й в освітньому. На початку 1920 р. чимало студентів повертається з фронту, а з їхнім поверненням відновлюють діяльність студентські організації, які існували до початку війни. На порозі 20-х років ХХ ст. робота студентських товариств була в основному зосереджена на отриманні дозволу  українським студентам навчатися у львівських вищих школах, а також боротьбі за власну вищу школу. Виникнення та діяльність таємного університету залишили свій слід у студентському житті. З ліквідацією у 1924 Українського таємного університету у Львові, починається новий період у студентському русі, який пов’язаний насамперед з виникненням нових товариств та гуртків на місці старих заборонених. На середину 20-х років небувалого розмаху набирає націоналістичний рух на землях Західної України. Поштовхом до такої активізації було переслідування українців польською владою, заснування таємного університету та боротьба за його збереження, який дав перші кадри організаторів, діяльність Української Військової Організації, ідеологія Д. Донцова.  Націоналістичні гуртки, які засвідчували існування націоналістичного руху, виникали як противага діяльності прокомуністичних студентських організацій, які поширювали ідеї марксизму та комунізму серед молоді.