Українська радянська культура в другій половині XX століття

Розвиток попри пригнічення

За насиченістю і масштабами подій, вагомістю їх наслідків цей період не має собі рівних.

Україна опинилась в епіцентрі другої світової війни, стала театром воєнних дій, ареною жорстоких боїв, зазнала тяжких людських і матеріальних втрат. Їй довелося пережити розруху і повоєнну відбудову, "холодну війну" і репресії тоталітарного режиму, розвінчання культу особи і хрущовську "відлигу", роки застою і часи перебудови, трагедію Чорнобиля і розпад колись єдиної держави.

Проте, попри всі негаразди,українська культура продовжувала свій розвиток.

Коли Україна вдягнула солдатську шинель, українські митці були зі своїм народом-воїном, мистецтво промовляло й тоді, коли гриміли гармати. За найвимогливішими мірками, це теж був громадянський подвиг, вагомий внесок художньої культури у майбутню перемогу. В діючих арміях, на фронтах великої війни перебували письменники О. Гончар, А. Малишко, М. Бажан, М. Стельмах, Л. Первомайський, О. Десняк, кінорежисери О. Довженко, Т. Левчук, мистецтвознавець Г. Лотвин, багато інших діячів художньої культури.

Реалії того часу по-своєму розпорядилися долями українських митців: Ю. Збанацький і П. Вершигора-стали партизанськими командирами, П. Воронько був мінером партизанського з'єднання; Олена Теліга, О. Ольжич, У. Самчук, В. Бирчак активно діяли в русі опору; А. Патрус-Карпатський став офіцером Чехословацького корпусу, І. Багряний, О. Вишня, Зінаїда Тулуб, Б. Антоненко-Давидович перебували у політичному ув'язненні.

Літопис війни творили кінооператори-документалісти. Зняті ними кадри відображали фронтові будні, але їхня духовна вартість із плином часу зростає, набуває значення живих свідчень епохальної події.

На фронті О. Довженко пише сценарій фільму "Україна в огні". Це спроба художника збагнути трагедію 1941 року, причини воєнних невдач і поразок, крах ілюзій про легку перемогу малою кров'ю.

Музичною рефлексією війни, її драматизму стали Перша симфонія А. Штогаренка "Україно моя" на слова А. Малишка і М. Рильського, ораторія М. Скорульського "Голос матері".

Різні аспекти фронтової дійсності передають українські живописці: М. Глущенко — картина "Київ після визволення", Т. Хитрова — "Концерт у шпиталі", М. Гончарук — "Зустріч переможців", О. Шовкуненко — портрет С. Ковпака, А. Борецький — "Зустріч гуцулами Червоної Армії", А. Іовлєв — "Від Галича до Праги".

Завершилась війна, але українське мистецтво у всіх його видах і жанрах, митці різних поколінь на десятиріччя залишились пов'язані з її сюжетами, серцем ангажовані їй. У сільській хатині, при тьмяному світлі каганця пише О. Гончар свою  книгу "Прапороносці". Літературні образи Хоми Хаєцького і Шури Ясногорської, Черниша і Брянського полонили читачів-сучасників, увійшли до їхнього духовного світу. Суспільним надбанням стають "Люди з чистою совістю" П. Вершигори, "Європа-45" П. Загребельного, "Прометей" А. Малишка, за його ж віршем "Пісня про вчительку" на музику П. Майбороди.

Крім цього, стійку увагу митців привернула тема повоєнного відродження. Відбудова зруйнованого життя — і пафос, і філософія багатьох мистецьких творів. Самобутньо яскравими, емоційно наснаженими постають картини талановитої учениці Ф. Кричевського Тетяни Яблонської "Відбудова Хрещатика" та "Хліб". Вони сприймаються як гімн праці, лірична поема на полотні про красивих і роботящих людей, які відновлюють зруйновану столицю і плекають хліб — одвічні символи національного буття.

Художня культура в контексті того часу прагнула передати жагу творчої праці, її суспільну цінність, натхнення людської душі.

Згдом мистецьку діяльність розпочинає молоде покоління з самобутнім баченням життя, новою оцінкою його реалій, прагненням розширити коло художніх прийомів. Яскрава прикмета тих років — феномен поетів-шістдесятників, вихід поетичних збірок "Тиша і грім" В. Симоненка, "Атомні прелюди" М. Вінграновського, "Соняшник" І. Драча, поява потужного поетичного таланту Ліни Костенко.

Нові художні висоти долає український кінематограф. На екранах України — фільми "Камінний хрест" і "Захар Беркут" Л. Осики, "Сон" В. Денисенка, "Білий птах з чорною ознакою" Ю. Іллєнка, "Вавилон XX"— режисерський дебют І. Миколайчука. Феноменальний успіх вдома і за кордоном очікував кінострічку С. Параджанова "Тіні забутих предків". Фільм С. Параджанова — видатне мистецьке явище, у творенні якого задіяно могутній потенціал культури: талант самого режисера, що формувався у стихії вірменських, грузинських і українських культурних впливів, міцнів і збагачувався у художній студії О. Довженка.

У архітектурі почали застосовуватися нові технології та матеріали. Будувалися міста, промислові підприємства, торгівельні та навчальні заклади. У Києві було споруджено Будинок оперного театру, Володимирський собор та готель Континенталь; у Одесі – Новий оперний театр; у Харкові – Земський банк (О. Бекетова); у Львові – Оперний театр та Музей етнографії та художніх промислів.

Великої шкоди українській культурі завдали політично цілеспрямовані утиски рідної мови, звуження сфери її впливу, декларовані ідеї дружби народів, злиття націй і мов. На рівень головної небезпеки соціалістичного розвитку в Україні було штучно піднесено привид українського буржуазного націоналізму. Розмитість, нечіткість критеріїв для означення цього явища робило можливим довільне його трактування, створювало ґрунт для ідеологічних звинувачень і політичних переслідувань.

Отже, протягом XX століття українська культура розвивалася в складних умовах, але незважаючи на це здобутки українських митців та вчених є вагомим та оригінальними. Окрім цього зростала національна самосвідомість українського народу, хоча  існувало багато перешкод.