Маленький промінь надії на свободу

Карпатська Україна

Відносно невеликій частині західноукраїнських земель Закарпаттю довелося зіграти несподівано велику роль у міжнародних відносинах напередодні Другої світової війни. В час, коли Україна була розділена між СРСР і Польщею, прапор української незалежності підняли на Закарпатті. Саме ця молода держава першою з інших українських земель зустріла нацистський напад.

         Починалося все ще з розпаду Австро-Угорської імперії.  Тоді Закарпатська Україна опинилась у складі Чехословаччини. За Сен-Жерменським договором Чехословаччина повинна була надати автономію цій території, але за Конституцією 1920 року ЧСР стала унітарною державою. Невиконання своїх обіцянок уряд пояснював непідготовленістю краю до самоврядування через низький рівень освіти та відсутність політичної еліти.

         Ситуація докорінно змінилася на початку 30-х років. Під впливом процесу українізації в УРСР та активної діяльності Організації Українських Націоналістів активізувалося громадське життя Закарпаття. Там діяли дві головні сили – так звані русофіли, які ще з ХІХ століття орієнтувалися на Росію, та національний український табір. Український рух поступово посилювався та потужнішав. Відбулася активізація просвітніх товариств, поширення освітньої мережі та перехід до загальноукраїнського правопису, збільшення національної преси. Усе це привело до вироблення політичного підґрунтя для подальшого посилення національно-патріотичних та державницьких сил. Українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз’єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з’їзди.

         Поступово ситуація напружувалася. Криза у Чехословаччині, територіальні претензії з боку сусідніх держав призвели до того, що українське питання піднеслося до міжнародного рівня. 30 вересня 1938 року була укладена Мюнхенська угода за участі Великобританії, Франції, Італії та Німеччини. Словацькі лідери скористалися послабленням ЧСР, і 6 жовтня проголоси свою автономію. Закарпаття вирішило піти за їхнім принципом. 8 жовтня відбулися збори українських лідерів. На цих зборах було одноголосно прийняте рішення домагатися надати Підкарпатській Русі автономний статус. Чеське керівництво задовольнило їхню вимогу. Так 11 жовтня 1938 року закарпатським землям було офіційно надано автономію.

         Тоді було утворено перший український автономний уряд у складі 6 міністрів на чолі з Андрієм Бродієм.  Очільник тогочасного уряду став також міністром шкільництва і міністра федерального уряду у справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ було призначено Е. Бачинського, міністром комунікацій – Ю. Ревая, а С. Фенцика міністром «без портфеля».  Державними секретарями стали І. П’єщак та лідер українського табору Августин Волошин.

         Уряд Бродія встиг провести лише три засідання. На цих засіданнях було:

-         розглянуто питання формування урядових структур;

-         засновано газету «Урядовий вісник»;

-         розглянуто питання кордонів, проблеми цілісності території автономії тощо.

Русофіл Андрій Бродій займав відкриту античеську позицію і виношував план приєднання Закарпаття до Угорщини. Таємні зв’язки Бродія і Фенцика  Угорщиною та Польщею призвели до кризи в уряді. 26 жовтня новим прем’єр-міністром було обрано Августина Волошина. Його чітка українська спрямованість знайшла підтримку не лише на Закрпатті, а й в Галичині.

Проте нова адміністрація краю опинилась у досить скрутному становищі.  Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року значна частина автономії Карпатської України, а саме Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були на законних підставах передані Угорщині. Урядові установи терміново було перенесено до Хуста. Незважаючи на зовнішній політичний тиск, уряд автономної Карпатської Русі активно проводив розбудову державних структур та забезпечення нормальної життєдіяльності краю. Зокрема:

-         було українізовано освіту і пресу;

-         розширено мережу кооперативів;

-         налагоджено комунікації і з’язок;

-         організовано роздачу продовольства;

-         створено власні збройні сили -  Українську національну самооборону, згодом реорганізовано в Карпатську Січ.

Культурне життя Карпатської України також вирувало.  Виходив щоденник «Нова свобода», національно свідома молодь видавала провокаційну газету «Наступ», селяни мали свій друкований орган — «Карпатську Україну».  До Хуста приїхали відомі українські письменники Олександр Олесь, Улас Самчук, які створили літературно-мистецьке товариство «Говерля», і почали видавати однойменний місячник під редакцією Олега Ольжича-Кандиби. До Хуста перебрався державний театр «Нова сцена», який наприкінці листопада 1938 р. показав виставу «Запорожець за Дунаєм». Каленик і Петро Лисюки з української діаспори, створивши першу в Закарпатті кіностудію, розпочали зйомки фільму, котрий пізніше назвали «Трагедія Карпатської України».

На виборах до крайового Сойму 12 лютого 1939 року перемогу здобула українська партія Українське Національне Об’єднання. 15 березня 1939 року провели перше засідання Сойму Карпатської України. На ньому було прийняте історичне рішення – проголошення незалежної Карпатської України. Сойм ухвалив закон, який містив наступні положення:

1.     Карпатська Україна є незалежною державою.

2.     Назва держави: Карпатська Україна .

3.     Карпатська Україна є республіка  на чолі з президентом, вибраним Соймом Карпатської України.

4.     Державна мова Карпатської України є українська мова.

5.     барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта.

Також обрали державний гімн -   «Ще не вмерла України» та герб – червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем’єр-мністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая. Головою Сойму обрано Августина Штефана, заступниками – Степана Росоху та Федіра Ревая.

         Новостворена держава опинилася практично в міжнародній ізоляції. Єдиною країною, що визнавала її існування була нацистська Німеччина. Гітлер таким чином намагався тиснути на Угорщину, Польщу та СРСР.

         В ніч з 13 на 14 березня 1939 року Угорщина розпочала війну проти Карпатської України. На боротьбу з ворогом стала Карпатська Січ, а також загони самооборони. Проте сили були нерівними. Вже 16 березня був захоплений Хуст. Президент Августин Волошин з урядом змушені були покинути рідну землю.  На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами. Слабо оснащена та погано озброєна Карпатська Січ протягом п’яти днів чинила опір вишколеній угорській армії. Майже половина січовиків загинула. Але, навіть після поразки, ще до середини квітня, у Карпатах точилася партизанська війна.

         І хоча Карпатська Україна проіснувала протягом дуже короткого часу, вона залишила помітний слід не тільки в історії України, а й у світовій історії. Події тих років заявили про волелюбність українського народу та його прагнення свободи. Українці були готові на будь-які жертви заради самостійності. Проте чи не найголовнішою проблемою стала відмова світу визнавати нову молоду державу. Керівники тоталітарних держав, хоч і зневажливо ставились до Карпатської України, але боялися, що це може стати початком повстань та визволення всіх ними поневолених народів. А це б означало крах імперій.

         Після проголошення незалежної України у 1991 році, держава гідно вшановує пам’ять провідників і героїв Карпатської України. Так  в Ужгороді встановлено пам’ятник Августину Волошину, пам’ятний знак на Красному Полі, а також іменами творців Карпатської України названо вулиці і площі, школи та інститути.